У перший день війни снаряд прилетів у технікум. Я живу поряд, у моєму будинку вибило вікна та двері. Так для мене почались бойові дії. Дружківку потім почали обстрілювати постійно, але я нікуди не виїжджав. Перші місяці у місто не завозили продукти, я отримував гуманітарну допомогу. Важко було виживати без світла і води. Аптеки були закриті, а медикаменти привозили волонтери. Найбільше мене шокувало, що Росія напала. Для мене це було неочікувано. Мене вражає подвиг наших військових. Вони гідно тримають оборону на Донеччині. Сподіваюсь, що скоро Україна переможе. Дуже хочу бачити мирне майбутнє для дітей та онуків, щоб вони не ховались за кордоном, а жили вдома.