У перший день війни почався обстріл. Син зателефонував з Харкова і розповів, що у них теж стріляють. Я не могла повірити, що Росія так вчинить. Ворожа армія дуже швидко наступала. Спочатку мої батьки відмовлялися виїжджати, і я залишалася поруч із ними.

Потім у мій двір прилетів снаряд. Це змусило мене постійно сидіти в підвалі, боячись виходити.

Потім з батьками прийняли рішення виїжджати. Зараз ми живемо в Києві. Я постійно працюю. Чесно кажучи, не знаю, чи зможу повернутися додому, але мрію про мир і про спокійне життя.