Я з родиною залишаюсь у Слов’янську. У перший день війни я чула вибухи, гуркіт був скрізь. Я була в шоці. Не розумію, чому на нас напали. Потім місто почало жити у суцільному страху. У мій будинок влучив снаряд: зруйновані вікна та двері.

У місті не було роботи, я жила на пенсію бабусі. Їжу готували на багатті. Зараз працюю на хлібозаводі. 

Сподіваюсь, що війна скоро закінчиться. Перемога буде за Україною.