Я жила в Бердянську пів року в окупації. Це був дуже важкий час. У місті не було продуктів і ліків, виживали завдяки запасам. Як могла — викручувалася, щоб прогодувати дітей.

Щоб виїхати, мені довелося заплатити багато грошей. На блокпостах нас перевіряли, і було дуже страшно. Я весь час боялася, що нас не випустять.

Зараз я живу в Одеській області й щодня чекаю миру, щоб колись повернутися додому. Я патріот своєї країни. Зараз працюю та радію тому, що є. Дуже хочу, щоб діти жили в мирі, могли спокійно спати, спокійно навчатись, а не ховатись від обстрілів.