Війна застала мене вдома, у Дніпрі. Я нікуди не виїжджав, залишився переживати все тут. У перші дні панувала справжня паніка: люди не знали, що робити, де взяти продукти. Неможливо було навіть заправити автомобіль, бензину просто не було.

Зараз я живу, як можу. Щодня доводиться пристосовуватися до нових умов, реагувати на сирени й вибухи. У

місті часто є «прильоти», руйнуються будинки, гинуть люди. Війна — це страшно, і кожного разу несе смерть. Попри все, я намагаюся триматися і вірити, що все це колись закінчиться. Дуже чекаю миру для всіх українців.