«У мене залишились ключі від дому, якого більше немає»

Дім Світлани згорів разом з деякими рідними людьми, а вона разом з дітьми і онуками знайшла тимчасовий прихисток на чужині.

Я була у себе вдома: готувала онукам обід, поралася по господарству. Новина про початок війни стала для мене несподіванкою.

В одну мить у нас не стало ні світла, ні достатньо хліба, ні умов для дітей, ні засобів гігієни. Ми зробили на вулиці піч та готували на ній, якщо була така можливість. А коли стало дуже лячно, виїхали туди, де спокійніше, ніж було вдома. Найбільшою складністю для нас стало прийняти рішення покинути свій дім, але треба було рятувати життя своїх дітей та онуків.

Шок був від заживо згорівших дуже близьких людей, які не встигли врятувати свої життя, від крику рідних, від руїн рідної домівки, від переїзду в нікуди.

Зараз вся наша родина разом. Нас приємно вразили люди, які нас прихистили, дали нам дах над головою, трохи їжі.

До війни я була домогосподаркою, тримала худобу – корів, бичків, кур, качечок. Так і жила. Тепер у мене залишились тільки ключі і документи від дому, якого більше немає. А ще – спогади у телефоні про колишнє життя і очі моїх дітей та онуків, які тепер бояться навіть дощу і грому.

При цитуванні історії посилання на першоджерело - Музей "Голоси Мирних" Фонду Ріната Ахметова - є обов‘язковим у вигляді:

Музей "Голоси Мирних" Фонду Ріната Ахметова https://civilvoicesmuseum.org/