Ми переселенці з Луганської області, місто Рубіжне, яке зараз під окупацією. Я, бабуся та син-підліток з трьома кішками та собакою, це вся наша велика родина.

Євакуювалися всі разом, пройшли, чесно кажучи, все – зраду родичів, ганебне відношення до бабусі та тварин, цькування сина. Церква допомогла, але з тваринами не пускала, тому на ніч я залишалася з ними на вулиці.

Потім нам допомогли знайти кімнату у трьокімнатній квартирі барачного типу. Двері та вікна гнилі, вікна обтягнули плівкою, підлогу теж трохи підлагодили, щоб не провалитися. Пічка дровяна, але вже теж посипалася, ми підлагодили, позамазували, щоб взимку не змерзнути.

Купатися в квартирі немає де, ходимо у спорткомплекс. Потрібно робити душ, але немає за що. Бабуся хворіє, дуже незручно ходити помитися, тим паче їй. Син навчається у технікумі, готуємо їжу кожен день, тому що один маленький холодильник. А не вистачає, тому що евакуювалися разом з тваринами і іншого житла не за всі гроші нам не знайти. Все, що у нас є, віддаємо за дрова, субсидію не оформляють, плюс орендоване житло та комунальні.

Підробляю, але ж дуже тяжко і у мене вже опускаються руки. Ми залишилися без домівки, без майбутнього, без рідних.