Мені 16 років, мене звуть Максим, я з народження прикутий до інвалідного візочка. Моя сім'я - тато, з першого дня він пішов захищати країну, отримав поранення. Мама доглядає за мною та сестричкою 11 років. Я вчусь в 10 класі на дистанційному навчанні, а Світлана – в 6 класі.

Звісно, війна нас торкнулась, бо мама родом з Донецької області. Наш дідусь залишився на окупованій території України. Наш будинок в Дніпрі недалеко від аеропорта, тому вибухи ми чуємо постійно. Найближчий прильот – від нас в 200 метрах, це було в червні. На щастя, ми цілі, будинок трохи пошкоджено. Є акти , але відшкодування ми не отримували.

В перший день війни до нас приїхали родичі з Северодонецька і жили ми разом 2 місяці. Наша бабуся через півроку виїхала закордон. Ми не поїхали, бо з візком важко пересуватися, а також наш тато воює. Спочатку в Харківській області, потім – в Луганській, а тепер – під Бахмутом.