"У мене паніка… «Мамо!»

Вікторія Савчин

Дрогобицько механіко-технологічний фаховий коледж

обл. Львівська, м.Дрогобич

Вчителька, що надихнула на написання есе: Яцків Роксолана Богданівна

Війна. Моя історія

Це був ранок двадцять четвертого лютого. Я з молодшою сестричкою, як зазвичай, збирались до школи. Ми, нічого не підозрюючи, приєднались до смачного сніданку з рідними. Цього дня мені не хотілось йти до школи, було погане передчуття (до того ж контрольна з геометрії). Продовжуючи снідати і дивитись у вікно, я почула гуркіт на горищі (неначе там впала шафа), не звернувши уваги, ми далі їли.

Дивлячись на годинник, зрозуміла, що пора. Зайшла до вітальні, за своїм вже складеним портфелем, і почула як другий раз, наче щось впало на горищі, і в цю мить, я побачила, що на стелі затрусився світильник.

У мене паніка… «Мамо!» - викрикнула тримтячим голосом. Сестра ввімкнула новини, зі страхом в очах, ми усвідомили, що це війна!

Нам говорили, що може початись повномаcштабне вторгнення. Хтось вірив у це, а хтось – заперечував. Я розуміла, що війни не уникнути. Мій класний керівник говорив про небезпеку, готував нас, як себе поводити в небезпечній ситуації. Я дуже йому вдячна за це. Від початку війни Петро Ігорович добровільно пішов захищати Україну, показавши нам великий приклад, яким сміливим і хоробрим має бути кожен з нас, кожен свідомий українець.

Повномаcштабне вторгнення увірвалось до нас в лютому 2022 року, скоро – 2024 рік, а ця клята війна триває й досі…

Я дякую кожному нашому Захиснику, який боронить мій сон щоночі, боронить мирну годину в день, захищаючи нас та нашу Україну від ворога, який п’явкою вчепився у наше, йому неналежне.

Вірю у світле майбутнє нашої країни!

Вірю у Перемогу!

Вірю Збройним Силам України!