Світлана Бакай згадує перші дні повномасштабної війни. І, власне, облогу Чернігова. Розповідає, як жили без газу, світла, води та зв’язку. Під артилерійським вогнем. Як ховалися від ворожої авіації, від ракет. Каже, щойно вирішила покинути місто та поїхати у безпечне місце, до її двору прилетіла міна. Світлана отримала контузію, нині не чує на ліве вухо. Та дякує долі, що зосталася жива та змогла вберегти від біди своїх дітей.