Валентина Сатаненко часто згадує про своє щасливе довоєнне життя, коли вони жили великою родиною. З початком бойових дій у Торецьку все змінилося.

«У перші дні дуже страшно було. Танки вулицею їздили», – згадує Валентина Миколаївна. Після першого обстрілу вона не могла вийти з підвалу: сиділа там і плакала. Їй довелося побачити всі жахи війни: і руйнування, і як поруч вбило жінку, і як над селищем пролітали літаки. У її онуки під час обстрілу були панічні атаки: вона падала на землю і хапалася руками за голову.

Все своє життя Валентина Миколаївна пропрацювала у колгоспі, і зараз виживати їй допомагає лише власне господарство.