Мені 40 років. Перебуваю вдома у відпустці по догляду за дитиною. Ми у 2014 році виїхали з Брянки Луганської області у Чугуїв Харківської.

В перший день широкомасштабного вторгнення дуже погано було, бо дитина почала кричати і плакати. Вночі взагалі не спала. 

У лютому ми виїжджали вже вдруге, бо я за дитину переживала. Виїхали практично відразу. Нас вивезли волонтери, які були при церкві. Приїхали достатньо швидко. Звісно, у дорозі переживали, але доїхали добре. 

Нас при церкві годували. Мешкали ми там же. Церква нас забезпечила майже всім. А ліки ми самі купували. Найважче те, що втратили помешкання: спочатку в 2014 році, а потім - вдруге. Батьки вже поважного віку, а житла немає. Це боляче дуже. 

Хотілося б якнайшвидшого закінчення війни, щоб не було сирен і діти могли гуляти спокійно, де завгодно. Щоб у наших дітей було майбутнє.