Я жила з сином, який сам виховував трьох дітей. Допомагала йому доглядати за онуками. Ми жили разом однією сім’єю. Коли прийшла війна, почалися сильні обстріли. Ворожі літаки літали прямо над будинком, було дуже страшно.

Одного дня у квартиру сина прилетів снаряд. Від вибуху все зруйнувалося. Після цього син із дітьми виїхав до Польщі, щоб урятувати дітей.

Я деякий час жила у Чернівцях та Ужгороді, але потім вирішила повернутися додому. Тут залишився мій другий син, і я не могла бути далеко від нього.

Зараз ми - разом, намагаємось триматися. Будемо залишатися вдома, поки це можливо. Дуже хочу, щоб війна закінчилася, щоб країну відбудували, а діти й онуки змогли повернутися додому й жити у спокої.