Ми жили без світла і без вікон. Як тільки сирена, одразу бігли в коридор. Все гупало, стріляло. Зараз у Гуляйполі суцільний жах. Міста просто немає. Коли люди почали виїжджати, ми вирішили їхати до Запоріжжя. Але тоді чоловік вмовив залишитись вдома. Втім, потім все одно евакуювались, бо вся родина виїжджала. Я взяла чашку, рушники та все необхідне.
Два моїх кота залишились вдома. Чоловік жив під обстрілами два місяці, а коли стало зовсім нестерпно, приїхав до нас і забрав з собою котів.
У Запоріжжі живемо у гуртожитку. Нічого не закриєш на зиму з продуктів. Все інакше. Війна нас обʼєднала, наша сімʼя стала більш дружньою. Ми тут всі разом: і батьки, і сестра, і чоловік.
Дуже часто згадую свою квартиру. Після перемоги хотілося б все повернути, як було раніше.
