Війна застала мене в Лисичанську. Місто почали обстрілювати. Було влучання в наш будинок, повилітали вікна.

З продуктами і водою було дуже скрутно. Воду привозили. А магазини всі стояли зачинені, продуктів не було.

Ми ховалися від обстрілів у підвалах або в під’їзді біля ліфта, де товста стіна. У дворі вибухали снаряди.

Другого квітня ми виїхали до Павлограда власним транспортом. Усією сім’єю: син, зять, дочка, дружина і я. Нас було п’ятеро. Війна згуртувала нашу сім’ю. Разом виїхали, разом і живемо.

Чув, що наш будинок у Лисичанську ще стоїть: розбитий, без вікон, без дверей, але стоїть. Що там з ним після зими, не знаю. Ймовірно, нічого хорошого.