Разом із родиною Валентина переховувалася на 8 поверсі в квартирі батьків на 17 МКР Маріуполя.  

"До підвалу не спускалися. Батько сказав, яка різниця, чи тебе завалить у підвалі, чи у квартирі. Наш будинок єдиний вцілілий. Він стояв всередині. 

Масований мінометний обстріл. Дім ходором. Повиривало замки, двері, вікна. У вікно побачила, як зайшли окупанти. Ходили по квартирах. Прийшли до нас. Ніхто не стукав. У дворі танк. А в квартирі окупант: "Хто мешкає? Чи є військові?". Хлопцю було 18 років, схожий на бурята. Побачив мої ботинки. Чорні на шнуровці. Типу берці. Питає, чиї то берці. Говорю, моє взуття.

До 22 березня ми були в Маріуполі. Хотіла виїхати в Україну. До Бердянську не пустили. Люди, які нас вивозили, повернулися до Маріуполя. Черги на фільтрацію в Нікольському. Виїхали через Росію. Добу були там", - розповіла жителька Маріуполя Валентина.