Селяни не знають, що так прискіпливо шукали окупанти в їх домівках, але про всяк випадок закопували в землю все, що могло розгнівати росіян
Мені 67 років, проживаю в селі Афанасіївка Миколаївської області.
В нашому селі все почалося 19 березня, коли зайшли окупанти. Ми тоді всі їх боялися – що й сказати.
В першу чергу був дефіцит медикаментів. Продукти могли купити ті, в кого були гроші. Світла не було з 19 березня - як тільки зайшли орки. З питною водою також були проблеми: пили все, що можна було знайти. Зв’язку у нас теж не було.
Найстрашніше - як ставили до грудей автомати. Чотири рази були обшуки по хатах, по сараях - вони всі з автоматами шукали щось. Ми ховали все, що можна - заривали в землю все, що може в них визвати якийсь гнів.
Ми були з жінкою вдвох. Вона до цих пір не може відійти - серце в неї болить. Її було так прихватило, що не могла декілька годин з ліжка встати.
Найприємніше – це день визволення. Спочатку ніхто не повірив, що окупанти пішли, а на ранок вже наші зайшли. Було дуже радісно, коли ми зустрічали ЗСУ, – плакали з радощів.
Я не знаю, що далі буде. Мені вже, як то кажуть, може рік залишилося жити, так що я наперед не можу розраховувати.
