24 лютого я на роботі був. У нас тоді в Кремінній нічого такого не було, через  пару днів почалося. А вже конкретно Кремінну почали обстрілювати 5 березня. 

У нас підвал там є. Але дах у нього – це підлога в домі, і все. Не було сенсу там сидіти. У домі не було вже ні вікон, ні дверей. Просто фанерою позабивали. Сиділи в місті, а далі сидіти вже було нікуди. І 6 квітня вранці евакуювався. 

Ліки у нас були, але закінчувалися, через що ми й виїхали. Нам переважно від тиску потрібні були. Води я раніше понабирав, була в нас. І тільки-но війна почалася – ми почали хліб купувати. Сушили сухарі. І ще в погребі були закрутки. Ми живемо в кінці міста, у приватному секторі. 

Щоправда, нерви не витримували. Спочатку було все нормально, а потім через нерви почало колотити, коли ми чули вибухи. Я й таблетки пив від нервів, але все було марно. Довелося нам зібратися і поїхати звідти. Кинули все.

Я спочатку машину розібрав, щоб оркам не дісталася. А потім бачу, що таке діло, швидко зібрав її – і ми без гальм поїхали. Ще й людей із собою брали: мужчину років 50, його маму, десь 80 їй, і ще одного чоловіка, років 65. Ледве добралися до Дніпра. А в Дніпрі нам гарні люди відремонтували авто.

У нас ще собака і кіт, і нас той хазяїн, що в Дніпрі, до себе на дачу вивіз - в село Орлівщина. У нас вагончик і цегляна прибудова. Ми тут проживаємо самі. Нам добрі люди принесли керамічні батареї. Ще один чоловік, який по сусідству живе, буржуйку нам купив – хорошу таку, не з дешевих. Люди тут гарні, допомагають. 

Мені б хотілося, щоб війна раніше закінчилася. Наш син у полоні, зять в Авдіївці воює. Тому бажано, щоб швидше все це закінчилося. Додому повернемося чи ні – незрозуміло. Скоро точно не повернемося. По-перше, все зруйновано, інфраструктури нема, до того ж - усе заміновано. Нас туди, я так думаю, і не пустять. Поряд із нами там річка, то кажуть, що навіть береги заміновані. 

Як війна закінчиться, будемо все відновлювати. Хай би скільки мені років було, я все одно піду відновлювати. Я можу бути водієм, хоч і п’ю таблетки від тиску. Сподіваємося тільки на краще.