Війна почалася раптово, і одразу стало дуже страшно. Першого дня я був удома, коли почув вибухи та стрілянину. Магазини та аптеки закрилися майже відразу, лікарні перестали приймати людей, а дитячі садки та школи теж припинили роботу. Люди почали масово їхати з міста, вулиці пустіли, і здавалося, що життя зупинилося. Мені було важко повірити, що все це відбувається зі мною та моїм будинком.

Згодом місто все більше пустіло, а обстріли ставали все сильнішими. Будинки та дороги зазнавали пошкоджень, і щодня виникали нові руйнування. Все це було дуже важко і страшно бачити на власні очі. 

У будинок моєї доньки влучив снаряд. Зятя контузило, дочку поранило в голову, в онука посікло уламками правий бік. Досі їздимо лікарнями.

Я вирішив залишитися, тому що мій дім - це частина мене, і я не можу просто піти. Я сподіваюся, що скоро все закінчиться, і світ повернеться до наших життів. Головне — щоб усі залишилися живими та могли знову бути щасливими, як раніше.