Я жила в Лимані. Мала гарний будинок, все життя пройшло там. Коли почалася війна, стало дуже страшно. Почалися обстріли, а потім була окупація. У будинки прилітали снаряди, доводилось сидіти в підвалі. Я виїхала, думаючи, що через два тижні зможу повернутися додому.

Дорога була важкою, але головне — бути в безпеці. Зараз я у Слов’янську, рідні всі поруч. А Лиман все ще обстрілюють. Я дуже сумую за містом. 

Зараз мрію про мир і сподіваюся, що війна закінчиться якнайшвидше, щоб діти жили спокійно.