Незважаючи на бажання все кинути і виїхати, Микола Брежнєв залишився в рідному селищі і навіть не ховався під час обстрілів. Вижити пенсіонерам перші півроку під час війни допомогли городи та волонтери.

У нас в селі, виходить, прикордонна зона. Коли стали стріляти, страшно було працювати в городі, над головами і над дахами літало. Настрій, звичайно, був дуже поганий. Хотілося кудись поїхати. Люди ховалися по підвалах, а я – ні. У будинку з'явилося багато тріщин, тому що все тремтіло, у вікнах стекла лопалися.

Нам півроку пенсію не платили, але ми вижили завдяки городу і гуманітарної допомоги від Фонду Ріната Ахметова.

У будинку повилітали скла і стіни потріскалися, але я не ховався

Зараз у нас в селищі стало спокійніше. Тільки ось проблема з опаленням. Субсидію на газ зняли, тому що у нас в будинку дочка прописана. А вона вже більше 20 років живе у Владивостоці, сюди не приїжджає. Ось ми її через суд виписуємо, вже скоро півроку буде.

У нас з дружиною дві пенсії, трохи більше п'яти тисяч гривень. На газове опалення треба майже все віддати, якщо без субсидії. Дрова теж дорогі, а поки їх випишеш і привезеш процес дуже довгий.

Мріємо, щоб пенсію додали, щоб просто жити, а не виживати.