Коли російські війська почали бомбардувати Маріуполь, Леся Тарасенко щодня чекала новин від рідних. У місті проживали її двоюрідні брати та сестра. «Ми переписувалися, я знала яке пекло там відбувається», — каже вона. Лише 18 березня рідним Лесі вдалося виїхати з міста. У двох машинах — 18 людей. «Тільки коли вони зупинилися на Кіровоградщині, ми змогли видихнути», — каже пані Леся. 

Вона добре пам’ятає перші дні війни у рідній Лисянці, де працює завідувачкою дитсадка «Ромашка». Діти пані Лесі жили тоді у Києві, поруч — Буча й Ірпінь. «Найстрашніше було за них, — каже вона. — Лише коли вони приїхали до мене, стало спокійніше». У багатьох дітей із садочка батьки воюють. Дехто втратив тата у цій війні. Для пані Лесі це особливо болісно. Вона намагається зробити так, щоб у садочку ця малеча відчувала спокій і родинне тепло.