Ми з міста Мар’їнки Донецької області. Жили там до великої війни. Але в нас війна ще 2014 року почалася. Я працював у Донецьку. Потім настала така біда. А після великого вторгнення переїхали в Сумську область - у Будилку. Нам тут люди дали невеликий будинок. 

У нас більш-менш тихо було на початку. А вдарили по Мар’їнці 14 березня. Нам зателефонувала бабуся - у неї вилетіли вікна. Ми побігли й позабивали. Там солдатики наші були. Уже обстріли йшли повним ходом, солдати потім вивезли цю бабусю в центр. Ми якось уже призвичаїлися до такого після 2014 року.

Виїжджати не хотілося, але всі вже виїхали, дітей вивезли - то й ми вирішили вибиратися. 

Були в погребі, а поруч до сусіда приліт був. От тоді ми й вирішили, що нам потрібно виїхати - зібрали речі бігом. 

До нас приїжджали солдати, допомагали. Вивезли в сусіднє село, а потім - у Курахове. Було важко, але щось своє мали, вода була. Якось пережили.

Роботи немає, живемо на виплати ТПО. І дрова за них купували, і їмо, і п’ємо. Я тут із жінкою, удвох якось справляємося. 

Мені здається, що ще недовго нам чекати на перемогу. Віримо в ЗСУ, в наших хлопців. Віримо в Перемогу.