Незгода Поліна, 14 років, 9 клас, Аркаіївська гімназія

Вчитель, що надихнув на написання єсе: вчитель української мови і літератури Незгода Ольга Миколаївна

Конкурс єсе "Війна в долі моєї родини"

Війна… Тільки чую або вимовляю це слово, відразу на очах з’являються сльози… Лише одне маленьке слово, а в ньому вміщується велика біль, гіркота, розлука, та найстрашніше – смерть. Війна – це породження ненависті і зла… Нажаль людського зла… Війна- це не тільки минуле нашої України, а й на превеликий жаль , наше сьогодення… Боляче кожній душі, від малої і до посивілої бабусі чи дідусь, навіть тим дітлахам, маленьким зірочкам, які народилися в укриттях під свист і гуркіт ракетних обстрілів. Ці ясні сонечка відчули на собі жахіття рашистської війни. Я і як більшість українців ніколи не бачили її на власні очі, навіть думки моєї прабабусі Марії не затьмарював сивий туман, що ненависна війна причаїлась так близько на рідній землі. Моя прабабуся народилася після Дня Перемоги 13 травня 1945 року. Проживши більше півстоліття, зустрічаючи сонячні ранки, слухаючи спів солов’я, милуючись красою Полісся, старенька бабуся не могла повірити в те, що вже сьогодні війна прийшла в наш дім.

Напередодні війни день був сонячний, по-зимовому теплий, з подихом грайливого вітру та цвіріньканням горобчиків. Це був звичайний день, але тривожний дзвінок покликав мого дідуся і бабусю у дорогу… Брат моєї бабусі в тяжкому стані. Траса- дорога, зовсім новенька, хоч ще і недобудована, вела їх до Ніжина. Вони вже в Ніжині. Майже добу всі піклувалися за мого дядечка. Близько дванадцятої ночі йому стало краще. Його стан стабільний… Все місто поринуло в тиші, всі спочивають… Та як говорять: біда не ходить одна…

Зимовий ранок, 24 лютого 2022 року, для дідуся і бабусі був жахливим… Тишу сонячного міста розірвали страшні вибухи о 4 годині ранку. За пів кілометра від готелю, де вони перебували, снаряди впали на військовий аеродром. Від вибухової хвилі задзеленчали вікна, відчинились двері, всі прокинулись… Що відбувається? … Все змішалось у голові від страшного слова «війна» .

Дуже добре пам’ятаю цей ранок і я, який, напевно, залишиться у моїй пам’яті на все життя… О п’ятій ранку тато сповістив нам з сестричкою про те, що почалася війна. Сталися перші вибухи в Києві, Харкові, Чернігові… І це був лише початок. Ми з тривогою перебуваючи вдома у «сховищі» чекали на повернення дідуся та бабусі, які під гул літаків та обстріли поверталися до своєї домівки, а вже на наступний день, 25 лютого, дорога на Ніжин була заблокована. Зі сторони Ічні величезні колони танків, градів, бетеерів проривалися до столиці, в Броварському напрямоку. Поряд з нами на відстані декількох кілометрів, села Терешківка, Макіївка, Новий Биків… та інші були повністю окуповані рашистами. День і ніч було чути вибухи, постріли автоматних черг. Над нашими будинками і дитячими голівками пролітали гелікоптери, літаки, дрони, а найстрашніше – це свист пролітаючої ракети. Не один раз щиміло маленьке сердечко моєї сестрички у вечірній час. Ніч, темінь, холод, мороз, інколи і мокрий сніг, а наш татко повинен йти на патрулювання. Кожну ніч татусь з іншими чоловіками з терооборони вартували наше селище, бо, неподалік в Новому Бикові, вороги нищили все, що їм заманеться.

Таточко йде… цілуює, обіймає маму, мене з сестричко. Матуся хрестить його в дорогу, і потім зайшовши до кімнати тихенько плаче… Лягаємо спати вдягнені, тому що під звук сирени, потрібно буде швидко бігти у сховище… Це було страждально і водночас дуже страшно. А чи встигнемо добігти…

Вороги, які називалися нашими братами, лжебратами, безжально вбили нашого земляка Овчаренка Вадима Анатолійовича. Катували та знущалися з наших захисників…

Нелюди, які сьогодні вбивають мирних людей, наших військових хлопців, жінок, старих і немічних, але найбільше в мене душа болить і просто розривається, за бідних маленьких діток які безневинно загинули … Вони руйнують наші будинки, дитячі садочки, школи… все, що є на їхньому шляху…

«Ні війні! –

Говорять діти –

Всі ми хочем мирно жити.

Хочем бачити хмаринку,

І заквітчену стежинку,

Гратись хочемо в піску

Бігать по траві в садку

Посміхатися матусі,

Допомогать своїй бабусі,

З праці зустрічати татка

На порозі в мирній хатці.

Тож нехай завжди – завжди

Буде мир на всій землі!»

Люди, зупиніть цю війну, вас благають українські діти!!!

Ми хочемо Миру!!!

Я ХОЧУ МИРУ!!!!

СЛАВА УКРАЇНІ!!!

ГЕРОЯМ СЛАВА!!!