Валентина Іванівна вихала з Лозової. Квартири її доньки та онуки розбили російські ракети

Я з міста Лозова Харківської області. Мені 66 років. Маю дітей, онуку, правнучку. Я жила у гуртожитку. Коли росіяни почали бомбити місто, вони розбили наш ДК і в гуртожитку на двох поверхах посипались вікна. Довелось поїхати з дому – мій сват забрав нас на власному авто. Ми їхали повз російські блокпости і потерпали від страху. Добре, що вибрались. Я зараз з онукою і правнучкою орендую квартиру в Перещепино. Діти залишились в Лозовій – не хочуть кидати дім. Я за них дуже хвилююсь.

Через сирени я так нервувалась, що в мене тиск піднімався до 230 одиниць.

Я хвора на цукровий діабет. Отримую пенсію і одразу купую таблетки. Печінка моя не витримує тих таблеток. Мене хитає, коли ходжу по вулиці і нічого мені не допомагає. Ця війна значно погіршила мій стан.

Я до сих пір не усвідомлюю, що росія так вчинила. В тій країні в багатьох українців живуть кровні родичі. В голові не вкладається, що це вони таке з нами роблять.

В онуки і доньки квартири розбиті. Це так тяжко. Я вже немолода людина, але хотілося ще пожити. Я мрію повернутись додому.