2022 рік для нашої родини був дуже складним від самого початку. У січні місяці неочікуванно помер мій чоловік (батько моїх дітей). Ми не встигли відійти від горя, як розпочалася війна. Було дуже страшно, спокійне життя закінчилося, гучні звуки вибухів дуже впливали на психіку моїх дітей. Ми знаходилися вдома до тих пір, доки в наш район не прилетіла ракета. Безсонні ночі, проведені у страху в укритті, показали, що дім є небезпечним місцем. Тому тяжке рішення залишити все та покинути рідний дім було неминучим. Після того ми зібралися і поїхали до іншого міста.

Нам було дуже боляче і важко покидати нашу домівку. Приїхавши до Львова, нам прийшлось розпочати нове життя. Моя донька дистанційно навчається у Краматорській школі вже рік, і їй дуже не вистачає живого спілкування зі своїми друзями та однолітками. Процес адаптації до нового середовища є стресовим для дитини через відсутність друзів та звичної обстановки.

Кожен день ми згадуємо життя до війни, і нам дуже хочеться, щоб скоріше настала наша Перемога, і ми повернулися додому. Найбільш тяжким випробуванням для дитини було прокинутись посеред ночі від гучних вибухів поблизу.