Коломієць Софія, учениця 9 класу Великосеверинівського ліцею

Вчитель, що надихнув на написання есе - Тригубенко Юлія Сергіївна

Війна. Моя історія

Добрий день, а, може, вечір. Я не знаю точно, коли Ти прочитаєш цього листа і чи прочитаєш його взагалі. Але я надіюсь! Тому, врешті, вирішую, що найкращим привітанням буде - Слава Україні! І цього мене навчив саме Ти. Я українка і, як і всім українцям зараз, мені доводиться боронити свій фронт. У мене - це навчання. Щоб мати шанс відбудовувати та берегти Україну й українське надалі, я повинна розпочати з себе, я повинна успішно здобути необхідні знання для руху тільки вперед.

Як показує реальність, я повинна бути зібраною, розважливою, мудрою, винахідливою, хороброю, витривалою, сильною, як Ти. Це завдання ускладнюється щоразу більше й більше: масштабні повітряні тривоги, сотні й понад сотні ворожих ракет в українському просторі, відсутність електроенергії, пітьма, холод...

Коли в черговий раз мені доводиться дочитувати чи дописувати при свічці, чи ліхтарику, я згадую Тебе. Твоя незламність в ту мить передається мені, знай! Ти зараз, можливо, десь під білорусько-українським кордоном, а, може, біля столиці чи біля Донеччини, Харківщини або, що гірше, під Бахмутом...

Та де б не був, Ти даруєш мені віру. Віриш? А я, натомість, намагаюсь Тебе обійняти своїми щирими, дитячими думками.

Коли я, вкотре, сиджу розчарована й розгублена в шкільному укритті, знову згадую Тебе. Можливо, Ти саме зараз запалюєш окопну свічку, яку Тобі передали напередодні. Чи знайшов секунду, щоб поласувати солодощами, які Тобі зробили з любов'ю в тилу. Я уявляю Тебе, і мені вже не так сумно. Я відчуваю вдячність. Ти, своїми вчинками, своїм щоденним героїзмом, вчиш мене любити й дякувати, коли це здається неможливим. Ти незламний, і я набираюсь тієї незламності від Твого образу. Символічно, як свічка зичить вогнику у свічки. І цей вогонь не зможе загасити ніхто й ніщо.

Коли кручусь вночі, з боку на бік, у своєму теплому ліжку, то майже щоразу згадую Тебе. Я не можу заснути від думок, від нудьги, по-різному, Ти ж не спиш, бо це Твоя праця, Твоя відповідальність. Мені це навіть страшно промовляти, але Твоя робота – зберегти моє життя і ще сотні, тисячі таких же.

Коли гуляю з друзями, мої думки також не покидаєш Ти. Я маю можливість вести безтурботні балачки, підстрибувати, пританцьовувати. Тобі ж, по кілька діб доводиться лежати непорушно на завданні…

Колись, після перемоги, я знову думатиму про Тебе: я пам’ятатиму, що своїм життям, своїми святами й буднями, Ти подарував мені дитинство, юність. Ти, проста людина, робив неможливе, надреальне. Для мене. Для кожного.

Я не знаю до кінця, як Тобі. Можу лише читати новини та уявляти. Від тих "уявлень" мене іноді б'ють дрижаки. Часто, я не можу спокійно поснідати, пообідати чи повечеряти. Але потім я намагаюсь уявити, як Ти усміхаєшся з останніх сил, як спиш по декілька хвилин і, не зважаючи на це, тримаєшся, і не смію не жити своє звичне життя, як можу, як уже вмію.

Ти - мій взірець. Ти - мій Герой. Ти - моє світло в цій темряві, український воїне!

 Завдяки Тобі, сьогодні, існує мій світ: сходить моє українське сонце на світанку і танцюють зорі на моєму вечірньому українському небі. Завдяки Тобі, я можу сміливо піднімати погляд вгору і розглядати пишні хмари; можу, хоч іноді, не прислухатись до підозрілого гулу в повітрі.

Завдяки Тобі: кожному й кожній, хто зараз ТАМ, захищає нашу, єдину на всіх, Неньку-Україну.

З нами найкращі доньки та сини Батьківщини. З нами Бог. Може, тому слова відомого українського письменника: "Народ мій є! Народ мій завжди буде! Ніхто не перекреслить мій народ!", - звучать сьогодні так гучно і пророче. Слава Україні! Героям Слава!