Руденко Олександра, 16 років, Мусіївський ЗЗСО I – III ступенів, с. Зелеківка
Есе "День, коли для мене почалась війна"
І виростають покоління,
Котрі не чули тишини.
О найстрашніше з літочислень –
Війна війною до війни!
Л. Костенко
Війна… Чи був хоч один день, коли б ніде на планеті не йшла війна? Війна – це жах, це лихо, бо страждають прості люди, плачуть матері і вдови, зростають сиротами діти. Багато невинних людей вмирають на війні. Це найстрашніше.
2014 рік. Мені виповнилося вісім років. Тоді я не зовсім розуміла, що відбувається навкруги. Але мама з татом намагалися мені пояснити, що на сході України почалась війна. І хоч я теж живу на сході, в селі Зелеківка, воєнні дії нас не зачепили, та я бачила по телевізору, що гинуть люди ні в чому не винні, що війна – це біль, велике горе, втрати. Я в той час не розуміла навіщо все це.
Зараз мені 15 років, а війна не закінчилася. І тепер я розумію, що дійсно війна для людей – це страшне горе, бо ти не живеш, ти існуєш з однією думкою: як вижити, щоб тебе не вбили. Я дуже співчуваю людям, які опинилися на окупованій агресором території.
Ось так людина жила, працювала, творила, самовиражалася в житті. І раптом все це перекреслила війна.
Війна – лихо для кожної людини, міста, країни та цілого світу. Сотні справжніх патріотів віддали своє життя в боротьбі з агресором. Україна втратила своїх найкращих синів і дочок – патріотів, які віддали своє життя за краще майбутнє своєї неньки України.
Війна завжди була і буде передвісником смерті, жалоби, плачу та сподівання. Сподівання на те, що близькі, які пішли на фронт, пришлють додому якусь вісточку, що вони живі. Для країни – це розруха, голод, збитки, економічне падіння. А для світу – шрам на все життя, який ніколи не загоїться і не забудеться нащадками. Герої війни завжди будуть у пам’яті своїх дітей, онуків, правнуків як люди, які їм дали можливість мирно та спокійно жити.
Для мене війна – це жах. Мама мені розповідала, що коли я була ще маленькою і війни не було, вони з татом кожні вихідні їздили до моєї тітки в Луганськ. Я цього не пам’ятаю, бо була дуже маленька. Але хотіла б їздити і зараз, та не має такої можливості, бо в усьому винна війна.
Але нікуди не дітися від такої ситуації, яка відбувається в наш час. Війна – це озброєне протистояння. Але тільки цим не можна охарактеризувати війну. По-перше, це страх людей. По-друге, ненависть людей один до одного. По-третє, повне руйнування міст, домівок людей, пам’яток.
Протягом війни людина не може відчувати щастя, бо знаходиться кожної хвилини на межі смерті. Війна – жах, що охоплює людину, коли замість живих людей навколо тебе мертві.
Я – підліток, але чітко відчуваю, що ця війна нікому не потрібна. Ми вже сім років живемо в стані війни, не знаючи, що чекає нас завтра. І в моїй голові одна думка: «Господи, чого людям треба?» Адже світить сонце в небі, росте в полях хліб, люди кохаються, народжують дітей, роблять нові відкриття. Тільки хочеться, щоб це все служило справі миру, а не знищення!
Хіба багато людині потрібно для щастя? Я гадаю, хай просто запанує мир і більшого щастя не потрібно. Мир – це безцінний дар, завойований кров’ю наших предків і виборюваний сучасниками сьогодні. І ми повинні зберегти його.
А герої, які загинули на війні, назавжди залишаться в наших серцях. І я хочу сказати їм спасибі за те, що вони прагнули миру, віддаючи свої життя. І я дуже хочу, щоб на Донбасі не було війни.
Людина народжується, щоб жити, творити, а не вмирати. Нехай завжди буде мир на нашій планеті Земля. Всі діти світу хочуть миру. І хочеться звернутися до усіх землян словами пісні:
.png "Бабуся Алла була патріоткою України")
%20(1).png "«У нас всі шахти затоплені, й навряд чи там можна буде жити»")
