Я зранку пішла вправляться, і почалося щось дуже страшне - оці вибухи. Донька і син, коли виїжджали, скандалили зі мною, що я не хочу їхати, що тут залишаюсь. Але я не змогла, бо у мене така натура: більше трьох днів у чужих домах не можу перебувати. Мій чоловік і батьки тут поховані. Куди б я поїхала? Цю хатину ми будували, хотілося краще жити. 

Дочка в Ірпені живе. Тут у нас роботи немає, а там хоч влаштувалися, працюють, вважай, щоб оплачувати житло. Невістка приїхала з дочкою. Син служив в армії, онук також в армії. У мене душа болить. Коли вже війна закінчиться… Кому ми що погано зробили?

Ми не голодні, дякую. Нам гуманітарку давали. Дякую, що нам ні разу пенсію не затримали, отримуємо вчасно. Дай Бог здоров’я тим, хто за нас так турбується. 

Настрою немає: прожив день - і дякую. Хочеться, щоб кругом затихло. Хочеться, щоб діти повернулися, це все закінчилося, щоб війни по всьому білому світі ніде не було. Більше всього хочу миру, і щоб діти повернулися живі і здорові.