Родина розділилася – хтось виїхав, хтось залишився в окупації, але у всіх зруйновані мрії та надії, плани та перспективи на життя.
До війни я проживала в селі Копані. Потім перед війною переїхала в місто Оріхів, працювала в магазині.
Під час війни мене запросили пожити в Преображенці, запропонували допомогу. А потім, коли стало дуже страшно, на початку травня я переїхала в Запоріжжя.
В Преображенці мене застала війна, потужні вибухи. Ми сиділи в підвалі. В перший день я взагалі виходила на роботу. Це була моя перша зміна, і мені свекруха зателефонувала, сказала, що почалася війна.
На нервах у мене замкнув сідничий нерв і я не могла ходити. Ось такий в мене був переляк, мені сусіди ставили уколи.
Ще я довго не могла побачити свою дитину. Ми були в різних місцях – и це дуже нервувало. Сестра виїхала, свекруха залишилася в окупації, я в Запоріжжі.
Коли було тихо, мені не хотілось їхати. Там своє помешкання, не знаю чи зараз ціле. Коли я евакуювалася, не знала, що брати і як жити. У Запоріжжя виїжджала майже вся маса нашого населення. Коли ми виїжджали, в той день в основному були люди похилого віку, подруга з дитиною три роки, і тваринок забирали. В мене кішечка, приїхала зі мною.
Роботу поки що не знайшла. Подавала резюме, сказали чекати. Я все своє життя працювала в торгівлі.
Хочеться повернутися і піти до себе на роботу. Не думала, що все так затягнеться. У майбутньому хочу вийти другий раз заміж, щоб моя дитина вивчилась і в нього сім’я була. Ця війна порушила всі плани на майбутнє.
.png "Імена")
