Смерека Крістіна

10 клас, Дворічнокутянський ліцей

Вчитель, що надихнув на написання: Артюх Євген Борисович

Конкурс есе «Війна. Моя історія»

Війна…До кожного українця вона доторкнулася,і до моєї родини теж.

Я, до останнього не вірила, що почалася війна,та, коли мені сказали батьки, що розпочалося, я була в шоці. Я не могла в це повірити. Як? Чому?

Цей день, 24 лютого 2022 року, став найстрашнішим для кожної української родини. О сьомій годині ранку вже були зібрані всі найважливіші речі, приїхала до нас додому моя тітка з родиною, адже у них в будинку немає підвалу. У всіх була дуже сильна паніка, адже ніхто не розумів, що робити.

І відразу, коли була якась небезпека ми всі швидко бігли до підвалу, було тяжко, адже моєму двоюрідному братові було лише 8 місяців.

Пізніше моїй бабусі за станом здоров’я потрібно було їхати до Львову.

І тоді, бабуся з дідусем та тіткою і її родиною поїхали на західну Україну. Ми з батьками залишилися вдома. Воно кожного дня війна бахкала, скрекотіла залізом, літало все, що тільки могло. І ось, квітень місяць. Декілька днів було спокійно,але не на довго. 15 квітня о 10:20 стався приліт по моїй вулиці. Це було дуже гучно та емоції й зараз складно передати . Це був приліт, касетними мінами.

У нашому дворі були розбиті забори, нову машину та ранило собаку.

У інших сусідів теж побито у дворі. Але в одному подвір’ї сталася ще гірша ситуація, помер чоловік, якого ранило уламками. Ми з батьками довго сиділи у підвалі та швидко зібравшись ми поїхали до Полтави. У Полтаві ми жили близько місяця. За цей час був другий приліт уночі, по моїй вулиці.

Але, Слава Богу, всі на цей раз залишилися живими. Наш кум, який живе неподалік від нас кожного дня ходив до нас додому, кормив собаку та курей.

Приїхавши додому було навіть страшно ходити по двору. Потім почалося саджання різних овочів.

Мій тато займається сільським господарством. Не дивлячись на війну він удобрював поля та на початку осені зібрав урожай.

Влітку теж було гучно, було багато прильотів по Харківщині.

Ця війна забрала життя трьох моїй рідних людей, це моя бабуся та двоє дідусів. Переживання та нерви відзначилися на їхньому здоров’ю.

Зараз, у Вересні 2023 року, інколи буває гучно. Всі українці мають незламний дух, віривши у нашу Перемогу ! Кожного дня я нервую, адже читаючи новини, не хочеться вірити, що це відбувається у нашому сьогоденні. Тобто, можу сказати, що життя моєї родини під час війни змінилося. Я вірю та сподіваюся, що найближчим часом війна закінчиться та ми підемо до школи. Хочеться навчатися та ходити кожного дня до школи, спілкуватися з друзями та вчителями. Також, ще одна мрія – це поїхати до міста-героя, до незламного та, найголовніше, мирного Харкова ! А ще, поїхати до нашої рідної Кирилівки. Нещодавно, ми збиралися з класом та це неймовірні емоції зібратися разом та згадати, як було раніше. Але, скоро все закінчиться і буде Все Добре! Слава Україні!