Літак Алевтина, 11 клас
КЗПО Закарпатський обласний центр дитячої та юнацької творчості "Падіюн"
Вчитель, що надихнув на написання есе: Олеся Маркович

Війна. Моя історія

Сьогодні 15 листопада 2023 року, середа. І 630-й день повномасштабної війни в Україні.

У 2014-му році, коли я пішла в 1 клас, Росія, країна-агресор, розпочала війну на сході. Вона мала намір присвоїти собі Луганську, Донецьку області та Крим. Звісно, коли мені було 7 років, я навіть не знала про існування такого слова як “війна”. Зараз мені 16, і, на жаль, воно мені вже відоме.

Пам’ятаю період, коли точилися розмови, що 16 лютого може початися війна. Люди хвилювалися, не знали чого очікувати. Коли настав цей день, нічого не відбулось, і президент оголосив його “Днем Примирення між Україною та Росією”. Усім було радісно, адже, здавалося, що небезпека минула і можна було заспокоїтись.

23 лютого я гуляла з подругою в місті, ми помітили в небі вертольоти та це не викликало жодних підозр і ми не надали цьому великого значення.

Та настав ранок 24 лютого… Я прокинулася від телефонного дзвінка. Це був мій хлопець. Коли я взяла слухавку, пролунало: «Почалася війна». Я щойно прокинулася, була сонною – одразу й не усвідомила. Але через декілька хвилин до мене дійшла ця страшна звістка. «Як?! Чому?! Навіщо?!”

Згадувала слова про те, що війни не буде, проте брехня швидко себе видає: як виявилося, країна-агресор нас обдурила. За хвилину я облишила ці роздуми, бо була дуже стурбована ситуацією свого хлопця. Адже на той момент він проживав в Умані – одному з найперших міст, куди прилітали ракети і було чути постріли.

Вийшовши в коридор, побачила батьків, які стривожено дивилися новини з місця подій і обговорювали початок війни. Ми всі були стривожені, адже ніхто не знав, що буде завтра.

Коли тривають бойові дії, є ймовірність прильотів ракет в будь-який момент, внаслідок чого обірвалися б життя багатьох громадян. З того дня, я та моя родина переважно залишалися вдома і виходили тільки за гострої необхідності. Цей день вплинув на мій світогляд, мої погляди на певні речі, змінив ставлення до тих людей, які все це ініціювали. Мені прикро усвідомлювати, що такі люди населяють планету і продовжують злочинно діяти.

Ця війна забрала багато невинних життів. Українці й надалі змушені покидати свою батьківщину, аби врятуватися. Плани, які я так довго будувала, також були зруйновані. Ми стали свідками того, що війна – одне з найстрашніших явищ у світі. Одна людина не здатна розпочати чи припинити війну, тому світова спільнота повинна робити все можливе, щоб згуртуватися задля побудови та збереження миру. Я дуже сподіваюся і щиро вірю, що зовсім скоро наша країна переможе і розпочне нову сторінку своєї історії.