Клейтман Маргарита, учениця 10 класу Приватного закладу освіти "ХЛ "ХАНІ АКАДЕМІЯ""

Вчитель, що надихнув на написання есе - Ковтун Христина Іванівна

Моя Україна майбутнього

Україна - країна зі своєю історією та глибокими коріннями - опинилася на перехресті історичних подій, які визначатимуть її долю в майбутньому. Наша нація вже довгий час переживає важкий період, починаючи як мінімум з подій, що розпочалися у 2014 році.

Різанина в Бучі, Ізюмі, Ірпені, бомбардування пологового будинку в Маріуполі, окупація ЧАЕС, убивство полонених в Оленівці, ракетна атака на Дніпро, удар по торговельному центру в Кременчуці і катування людей на Харківщині.

Зґвалтування, мародерства, екологічний терор, вбивство дітей, насильне вивезення їх в росію на «перевиховання», а перед цим цинічне вбивство їхніх батьків, - це лише деякі наслідки російської агресії. Станом на 2 листопада 2023 року було зареєстровано 107 863 злочинів, і кожен день вчиняються все більше і більше прикладів жорсткості й аморальності російських військових.

Ця війна призвела до великої кількості жертв і до багатьох втрат, до загибелі людей, які були нашим майбутнім. Саме зараз вони б могли писати вірші, малювати, створювати, робити наукові відкриття, прославляти нас на міжнародній арені і одним словом «ЖИТИ».

Але війна не залишила нікому вибору: або даємо відсіч, або ми приречені ховатися і жити в страху, бо ніхто не може гарантувати, що завтра не прилетить ракета в твій дім, вбиваючи всіх і все, що ти любиш...

Українцям хоч і страшно, хоч і важко, але вони пішли на війну проти справжніх монстрів, які не зупиняться ні перед чим. І що дуже важливо, ми не можемо просто забути про жодного або жодну, хто помер за нас, і ми повинні робити все, щоб їхні смерті не були дарма.

Нам потрібно обʼєднатися і кожне своє рішення приймати, розуміючи що країна, за яку вони віддали своє життя, має жити. Не можна бути бездіяльними чи байдужими, коли це стосується допомоги військовим і людям, що втратили все.

Кожен і кожна має робити все, що в їх силах: хтось волонтерити й вивозити беззахисних бабусь і дідусів з-під завалів, повертати викрадених дітей батькам, передавати й плести на фронт маскувальні сітки, хтось лікувати, хтось працювати й донатити, навчати майбутнє покоління не робити помилок минулого.

Ми маємо бути свідомими і виховувати так само своїх дітей. Не толерувати корупцію, слідкувати, куди йдуть наші кошти, бо поки міняють бруківку, в окопах гинуть реальні люди. Якщо ми не почнемо діяти прямо зараз - і мови не може йти про майбутнє.

Але як жити з такими сусідами? Для цього можна використати досвід Ізраїлю, який є країною високих технологій, що продукує сучасну конкурентоспроможну на світових ринках продукцію оборонного призначення, фармацевтичні препарати й вироби з використанням надсучасних інноваційних нанотехнологій, там люди, не дивлячись на обстріли й терористичні атаки, вони продовжують працювати, робити свою справу, бо «хто, якщо не ми?»

Ми повинні створити такі умови, за яких молодь бажатиме залишитися в Україні, розвивати свої таланти й робити свій внесок у розвиток країни. Нам потрібно побудувати країну, де кожен і кожна пишатимуться своїм корінням та насолоджуватимуться життям в ній. Щоб не доводити все життя, що ти такий само англієць або німець, як і вони. І цитуючи пісню Скрябіна «Ти сам собі країна. Зроби порядок у своїй голові».