Рано вранці, прокинувшись, лежачи у ліжку  мріяла та планувала, як буду зустрічати дочку з маленьким онуком, на якого ми чекали цілих 10 років. Ось вони скоро приїдуть... Та ця війна перекреслила всі плани та мрії. Дуже злякавшись, довелось негайно тікати чим далі.

Дорога,вокзали,потяги. Плач,крик дітей та дорослих, це був не тільки  шок,а також страшний стрес, від якого ще й досі не можу оговтатися.

Дякувати Богу, я не пережила страшної гуманітарної катастрофи. Але відчула значною мірою,  зустрічались добрі люди, волонтери,які допомагали.

Якщо  раніше я з сумом і жалем  думала,що мої діти за кордоном, то з початком війни, я дякувала Богові, що так склалося. 

Приємними моментами під час війни були знову ж таки  ЛЮДИ, які самі хотіли допомагати й допомагали тим,хто опинитися в складних умовах. Наші люди неперевершені !

До війни працювала у соціальній сфері допомоги літнім людям. Зараз,нещодавно повернувшись із за кордону у пошуках роботи, також хочу допомогати людям.

Зараз не можу згадати про якісь речі, які б нагадували про початок війни, але мій маленький песик був для мене великим стимулом врятувати його і себе також.