Гузенко Кирил, 11 клас
Дніпровський ліцей № 42 Дніпровської міської ради
Вчитель, що надихнув на написання есе: Шапошник Світлана Петрівна

Моя Україна майбутнього

Сьогодні майбутнє моє та мого народу залежить від наших захисників які, насправді, виконують героїчну працю – захищають нас від нападника. Але все ж таки я всім серцем і душею вірю та чекаю на перемогу, бо вона буде! Після неї ж можна буде сміливо будувати Україну майбутнього. Це і є той час , у якому я візьму безпосередню участь. А поки що можна спланувати та уявити собі нашу країну майбутнього.

Найперше, що хочеться бачити в Україні майбутнього – мирне небо. Раніше я, мабуть, не розумів, що таке війна насправді: коли боїшся наступного дня, бо невідомо що ж буде; коли повітряна тривога пробирає тремтінням кожний м’яз. Через це тепер я ціную мир і чекаю на нього з нетерпінням. Але я би хотів доповнити, що кажучи «мир» я говорю не тільки про відсутність війни, але й ставлення людей одне до одного в країні. Тому я би хотів, щоб наше суспільство стало наче братами, бо в нас і так достатньо ворогів поза межами нашої держави

Я бачу Україну майбутнього як країну, яка вийшла з-під влади та тіні росії і рухається впевнено вперед, зміцнюючи свою державність та демократію. Це суспільство, де права людини та громадянина захищені, а розвиток ґрунтується на прозорих інститутах та справедливих законах.

Де можна буде не боятись гуляти одному вночі. Де не треба хвилюватись за свою безпеку як у фізичному, так і в онлайн просторі. Де все буде працювати точно - як годинник.

Для майбутнього нашого великого народу важливо не забувати про нашу культуру минулого, яку всю його історію пригнічували. Я вважаю, що треба якось відновлювати всі втрачені з часом культурні здобутки наших предків; будь- що, від маленької розповіді про невелике село, до цілої епохи в літературі, мистецтві тощо. Але все ж таки важливо навіть зараз розвивати та підтримувати творчість нашого народу, бо тільки на минулому неможливо збудувати культуру світового масштабу.

Для мене, як для любителя наукової фантастики та різноманітних технологій, максимально важливо бачити науковий прогрес. Ви можете з цим не погодитись, але, на мою думку, якщо ми будемо створювати лише, наприклад, музику, книги, картини, то й сенсу у цьому майбутньому немає. Тому моя найбільша надія на наших вчених та дослідників.

Я теж планую допомагати на цьому фронті, а саме в програмуванні. Після завершення університету піду працювати на українську айті-компанію для створення програм, які покращать життя кожного українця.

Ось як виглядає моя країна майбутнього. Можна хоч цілу вічність уявляти, як буде виглядати наша прекрасна Україна, але всім треба докласти руку до прогресу, для того щоб втілити ці уяви в реальність!