Сьомик Ангеліна
Сумський фаховий медичний коледж
Викладач, що надихнув на написання есе: Яценко Ірина Леонідівна

Війна. Моя історія

24 лютого 2022 року я прокинулася десь о п'ятій годині ранку. Моїй сім'ї зателефонувала тітка, яка проживає в Києві і сказала ці страшні слова „ почалася війна “. Мене охопила паніка і тривога, я не знала, що робити, як реагувати, адже це - війна. Мої батьки почали телефонувати всім родичам, і говорити цю жахливу і страшну новину. Я заспокоювала свого молодшого брата, а мама з татом збирали наші найнеобхідніші речі, бо ніхто не знав, що буде завтра.

Всі були дуже налякані, я непокоїлась за своїх родичів, мобільний зв'язок був дуже поганий, тому я не могла зв'язатися та поговорити з рідними та близькими людьми.

Батьки не дозволяли виходити на вулицю, адже лунали вибухи, кожного разу, коли лунали вибухи здригалась земля…Я цілодобово дивилася новини, аби бути в курсі всієї ситуації. Ворожа техніка все сунулась в напрямок села, де я проживаю і кожного разу боялася, що росіяни можуть зупинитися в нашому селі та нашкодити людям.

Вже ввечері, мої батьки змогли поговорити з родичами і переконатися, що з ними все добре, і те, що вони живі. Близько восьми годин того ж вечора моя сім'я сиділа в одній маленькій кімнаті, ми дивились новини, всі були виснажені від цих жахливих, страшних новин і повідомлень.

Наступного дня я прокинулася також дуже рано, мама і тато ходили в магазин, були великі черги, люди готові були платити великі гроші, стояти в великій черзі, аби купити хоч одну хлібину. На дворі було тихо, лиш час від часу лунали вибухи. Моє навчання в школі призупинили приблизно на півтори місяці, я не мала змоги побачитися з рідними, близькими та друзями. До того ж, досить часто у нас вимикали світло і воду через те, що ворожі ракети пошкоджували електростанції.

Повномасштабне вторгнення почалося вже більше півтора роки тому, за цей час в країні багато чого змінилося. Деякі люди навіть після того, що зробила росія всеодно підтримують повномасштабне вторгнення, а справжні українці і патріоти підтримують і допомагають нашим Збройним Силам України, і я в тому числі.

Я брала участь в ярмарках, де всі зароблені кошти відправляли ЗСУ, також допомагала плести маскувальні сітки. Кожна людина може допомагати ЗСУ і наближати нас до перемоги. Я вірю в те, що скоро ця війна закінчиться! Але ніколи не забуду ті страшні дні, коли російські війська знущалися з людей, вбивали, катували. Люди, які постраждали внаслідок війни, назавжди залишаться в нашій пам'яті та серцях.