Десь у Сватові були вибухи, і ми схватилися. В область до нас рашисти зайшли з Луганська, вони були до жовтня місяця у нас. У Стельмахівці їх постійно не було: наїжджали, і все. Вони в Сватові більше були. У нас боїв не було. 

Від Харківської області нас п’ять кілометрів відділяє. Звідти зайшли наші, і почалися бої. Били вони зі Сватова день і ніч. 

У нас в селі газу немає. Світло було до останнього, поки не почалися бої. За пару днів перед тим окупанти попідривали мости на Сватове і підірвали у нас ставок. Цілу ніч гатили – ми не спали, не їли нічого, а були у погребі. Потім почали тікати.

Ми виїжджали своїми машинами чотири сім'ї. Виїхали, і дощ пішов - ми далі не могли проїхати, і наші солдати повезли нас у Харківську область. У пустих будинках ми пожили тиждень-два, а потім поїхали на Харків. Зараз ми у Чугуєві: дочка, зять і я. Нам знайомі дали хатку, ми тут живемо.