Орел Вікторія, учениця 10 класу Каховської ЗОШ I-III ступенів №1 Каховської міської ради Херсонської області

Війна. Моя історія

24 лютого о 5 ранку я прокинулась від вибухів, дуже злякалась і пішла в мамину кімнату, дізнатися що сталося. Мама розмовляла з кимось по телефону. Коли я спитала,  що трапилось,  матуся заспокоїла мене і відправила досипати. Я заснула знову, а коли прокинулась, то зрозуміла, що трапилося щось дуже серйозне, тому що мама не пішла на роботу, а я -  в школу. Увімкнула новини і дзвонила татові, бо він був на роботі в сусідній Запорізькій області. Я дуже переживала за тата, хотіла,  щоб якнайшвидше він повернувся  додому.

Потім були два місяці страху, боїв навколо нашого міста, стрілянини. Ми прожили ці часи із закритими ковдрами вікнами, цілодобово дивились новини і дуже боялися. В перші дні був хаос, черги за всім. Всі мешканці міста робили запаси, бо не знали, що буде завтра. Ці два місяці, які я прожила в окупації, були дуже тяжкі. Я щодня щиро молилася, щоб це швидше закінчилося.

Побачивши в новинах події, які відбувалися в Бучі, Ірпені, Ізюмі, Маріуполі, мої батьки прийняли найважливіше рішення у своєму житті – вивезти мене до дядька в Києв. Перша спроба була невдалою. Нас не пропускали. Ми добу прочекали і спали в машині, було холодно, але нам  не дозволяли вмикати світло і двигун. Друга спроба також була невдалою, прочекавши весь день, ми вирішили заночувати у Бериславі, і на ранок знову спробувати.

Так ми прожили в цьому містечку п`ять діб. Дякуємо хорошим людям, які нас прийняли. День, коли нас пропустили, я ніколи не забуду. Загалом ми прочекали можливості виїхати п’ять діб і вісім годин поспіль. Але ми не втрачали віри та надії.

Коли ми побачили наших хлопців-військових ЗСУ-  ми і  плакали, і сміялися, дуже були раді їх бачити. І от через ще добу я в Києві. Так і почалося моє нове життя,  як і у тисячі моїх співвітчизників українців.

Росіяни – це терористи та злодії. Їхня головна мета - зламати нас. Але наша країна сильна і незламна.

Для мене війна  - це страх і біль. Вона забрала в мене можливість бачитись і спілкуватись з моїми близькими та друзями. Зараз спілкуюсь і навчаюсь онлайн, і дуже ціную таку можливість. І вірю, що настане той самий день, якого чекають мільйони українців. Це день нашої Перемоги!