Юлія Ращупкіна згадує, як весело та безтурботно жила до війни. Коли почалися бойові дії, вона забрала дитину та виїхала до Центральної України. Чоловік залишився працювати у Щасті, на електростанції.

Перед Новим, 2015 роком, коли обстріли стихли, вони повернулася додому. А після Нового року знову почали бомбувати, і довелося ховатися у підвалах, перечікувати обстріли у квартирі.

Стрілянина не припиняється до цього дня, і люди не почуваються в безпеці. Для Юлії час ніби зупинився сім років тому, коли почалася війна.