Я досі пом'ятаю той ранок 24 лютого. І перший телефонний дзвінок від моєї подруги "Прокидайтесь!!! Почалась війна!!!!" - саме це я почула у слухавку свого телефону.... А в голові були тільки питання: Що? Як таке може буди??? Що робити???? Страх - що завтра може і не бути.... На початку ми відчули те, що в наших крамницях немає продуктів, а кормити дитину потрібно.. відчуття страху було постійним...

З самого початку війни, я прийняла рішення не виїзджати з рідного міста. Я почала допомогати нашим ЗСУ, я почала шити все, що так було необхідним для наших воїнів. Я і зараз продовжую допомогати!!! Так я наближаю нашу Перемогу!!! Одного разу, коли до мене приїздив військовий, який забирав у мене одяг його та його побратимів, він хотів розрахуватися зі мною за мою роботу. Але моя життєва позиція є - допомога, яка так зараз необхідна нашим захисникам, робиться від серця і з нестримним бажанням допомогти та підтримати!!! Хлопець подякував мені і пішов. Через декілька годин він повернувся з великим пакетом в руках... Він протягнув мені того пакета  і сказав: "Це хлопці зібрали для вас все, що у них було" У мене на очах сльози... сльози від того, що ми - Незламні, ми- Непереможні, ми - Єдині!!!! А у пакету були продукти харчування ( консерви, макаронні вироби, цукор, чай та інше)

Ми- українці!!!! Зараз я волонтер. А мій заробіток - це ремонт та пошиття одягу.

Я маю одну річ, яка нагадує мені про трагічні події - це маленький янгол, який мені зробила і подарувала моя донечка. "Цей янгол буде нас оберігати" - сказала вона, коли протягувала мені свою руку з маленьким янголятком.