Поліщук Анастасія Євгеніївна, 16 рокiв,

ЗОШ № 15, м. Мелітополь

Есе "Страшний сон"

Одного разу, слухаючи новини, читаючи статті, спілкуючись з людьми, що приїхали з окупованої території і, й намагаючись зрозуміти, що коїться в мої й країні, мені наснився сон, що в моїй Батьківщині почалася війна. Це була жахлива та жорстока подія, де молоді парубки гинули один за одним. Брат почав боротися проти брата. Люди повинні покинути свої домівки і одною з родин були ми.

Була ніч, я вже не раз чула постріли. Страх зростав, але мати казала, що це ненадовго і все швидко скінчиться і все буде як раніше. Я була маленька, рочків вісім, не розуміла масштабу цієї трагедії.

Наступного ранку мама почала збирати речі, мене це здивувало, оскільки їхати ми нікуди не збирались. Правда була страшна: ми маємо покинути своє рідне місто, друзів і переїхати до родичів.

Я сподівалась, що це ненадовго і згодом я знову повернуся до дому, в школу і все повернеться.

Жах розпочався в 2014 році, а війна не закінчилась. Цей страшний сон виявився реальністю. Мені дуже прикро, що люди не можуть домовитися і самі руйнують мирне небо.

Я люблю Україну і переживаю за її долю, тому хочу звернутися до вас -  люди, бо тільки ми зможемо зупинити це жахіття! Почуйте мене і будьте терплячими однин до одного, знайдіть спільну мову і знайдіть рішення  цієї проблеми . А найголовніше - поверніть нам спокій, захист, посмішки наших рідних матусь. Я вірю, що незабаром всі повернуться в свої домівки. Мій сон буде мати щасливий кінець! Діти прокинуться і забудуть всі страхи й жахи!