Горбань Богдана, 16 років, 2 курс, група ОКМ – 11, Білоцерківський механіко – енергетичний фаховий коледж

Вчитель, що надихнув на написання єсе: Дудник Жанна Володимирівна

Конкурс єсе "Війна в долі моєї родини"

Вранці 24 лютого 2022 року я прокинулася від гуркоту гелікоптера. Не розуміючи, що відбувається, я ввімкнула телевізор і, послухавши новини, зрозуміла, що розпочалася війна в нашій рідні країні.

Того дня я відчула якусь тривогу, страх і переживання за долю моєї країни і всіх українців. Ця тривога в мені не зникла й до сих пір.

Цей день для мене та моєї родини є найгіршим. Він був сумним і тривожним днем, адже ми не розуміли, що буде далі…

Я зрозуміла, що життя змінилося і змінилось не на краще. Батьки залишилися без роботи, тому що ніхто з роботодавців не знав, що буде завтра, і зупиняли свій бізнес. Я розпочала вчитися дистанційно, хоча могла і хотіла вийти на звичне навчання. Брат і сестра також вчилися дистанційно, але дуже сумували за школою, вчителями та друзями. Ця війна зіпсувала всі наші плани на майбутнє!

Коли дивишся новини, стає дуже моторошно за те, що робиться в Україні. Як страждають діти, дорослі, як руйнують житлові будинки – це ж таке страхіття. Важко це бачити на свої очі і уявляти, що відбувається це в 21 столітті! Дуже кортить, щоб це все швидше закінчилося. Щоб всі повернулися з-за кордонів до рідних домівок. Думаю, сьогодні кожен українець мріє про те, щоб чим швидше закінчилася ця війна. Але ніхто не знає, коли це буде…

Я дуже хочу, щоб настав мир. Інколи мене запитують: «А що ти розумієш під словом «мир»? Для мене мир – це мирне небо й щасливе дитинство. Я хочу чути спів птахів і сміх дітей, а не повітряні тривоги. Щоб все було як раніше: дивитися в блакитне небо і не боятися гуркоту гелікоптерів, не прислухатися, боячись почути свист ракети або вибух. Щоб була стабільність у завтрашнім дні. А ще, щоб всі наші захисники повернулись живими до своїх родин!