"Це дуже болісний момент"

В Україні 44% дітей мають ознаки потенційного ПТСР, йдеться у дослідженні «Індекс майбутнього». Результати оприлюднили у лютому 2024 року. Згідно з даними дослідження, діти зі сходу та півдня, де є найбільші ризики від війни, не відрізняються за рівнем ПТСР від дітей з інших регіонів.

Фахівці зазначають, що діти з прифронтових, окупованих і деокупованих територій часто затиснуті та залякані. У таких умовах діти не навчаються довіряти своїм відчуттям, у них зникає довіра до своїх переживань та емоцій. Наприклад, дитина чує вибух, але не реагує на нього і продовжує далі спати – так вона втрачає довіру до своїх інстинктів, сказано в дослідженні. 73% підлітків найбільше хвилює війна: думки про це спричиняють тривожність і страх за майбутнє. Водночас 86% молодих людей бачать своє майбутнє саме в Україні.

Проєкт Радіо Свобода «Новини Приазовʼя» вирішив дізнатися більш детально про те, як війна впливає на ментальне здоров’я дітей. В якому стані перебувають діти, які повертаються з депортації з Росії або виїжджають з окупованих територій? Куди діти можуть звернутися за допомогою, і наскільки тривала реабілітація їм потрібна?

Наталія Лютікова – кримчанка, яка переїхала до Києва після початку окупації півострова. Після повномасштабного вторгнення РФ в Україну вона стала опікункою трьох дітей із захоплених територій – дівчинки з Криму і двох хлопчиків з лівобережної Херсонщини. Наталія розповіла «Новинам Приазов’я», що діти спочатку були розгублені та налякані, але доволі швидко адаптувалися.

Наталія Лютікова

"Приблизно через пів року вони проявляли сум за домом, скучали", - Наталія Лютікова.

«Розповідали про те, що вони бачили, що їх травмувало. Найбільша травма – це як вивозили зерно. Як росіяни вивозили зерно із села, яке заробляло все життя на вирощуванні зерна, пшениці. Коли опинилися тут, вони були розгублені, не знали, що їх очікує. Вони дивилися на все із захопленням, бо приїхали з маленького села у велике місто. Вони дуже швидко адаптувалися і почали завойовувати свій простір.

Приблизно через пів року вони проявляли сум за домом, скучали, і це виливалося в якісь такі розмови. Я не скажу, що вони шкодували про те, що вони виїхали. Вони сумували за своїми друзями, рідними і за своїм старим життям. При тому, що вони говорили про те, що їм тут класно, у них сформувалося дуже швидко коло нових знайомих, друзів, в школі до них дуже класно ставляться. Вони знайшли собі нові заняття і хобі. Це, до речі, теж дуже сприяє тому, щоб дитина не йшла в самоізоляцію, не занурювалася в ці спогади сумні», – радить співрозмовниця.

Діти з прапорами України стоять на варті на імпровізованому блокпості поблизу Слов'янська, Донецька область, 11 січня 2023 року

Діти складно сприймають те, що їхні друзі, які залишилися в окупації, починають вірити російській пропаганді, каже опікунка.

«Вони прямо ділилися цим, вони злилися, вони злилися на цей факт. Вони ображалися на те, що їхні колишні друзі не розуміють, що це неправильно. Вони не розуміли, як вони могли полюбити Росію. І це теж дуже болісний момент. Ми це все теж проговорювали разом. Чому так сталося? Що ці діти невинні, з одного боку, що вони опинилися в такому середовищі. Тоді прийшов наступний етап – усвідомлення, що це ж могло статися і з нами. Ми про це багато говорили, розмови ці призвели до полегшення, до розуміння того, що все ж те, що вони на території підконтрольної Україні, це на краще. Вони б не хотіли, щоб з ними сталося те, що сталося з їхніми друзями», – поділилась Лютікова.

«Втрата довіри»

Сам факт окупації може бути травмуючим для дітей, оскільки вони втрачають довіру до деяких дорослих і сприймають цей процес як зраду, додала вона. Зокрема, це стосується вчителів, які перейшли на бік окупантів. Підлітки це сприймають болісно, зауважила Наталя.

"На їхніх очах деякі вчителі, інколи багато вчителів, міняли повністю свій світогляд, і їм це почали нав'язувати, диктувати", - Наталія Лютікова.

«Вони розчаровуються в деяких вчителях. Всі підлітки, які пережили окупацію, про це говорять. Про те, що до цього моменту, до окупації, вони вважали вчителя еталоном в багатьох питаннях, людиною авторитетною, яка ніколи не помиляється. Це рушиться, коли на їхніх очах деякі вчителі, інколи багато вчителів, міняли повністю свій світогляд, і їм це почали нав'язувати, диктувати, як особливо це було в Криму. На Херсонщині не було такого масового перебігу вчителів на сторону Росії. У підлітків дуже загострене почуття справедливості. І вони дуже чітко розуміють, що коли хтось втручається в твої кордони, в кордони країни, у твій уклад - це дуже неправильно і неприємно. Але коли люди, які тебе до цього вчили любити це все, твій маленький всесвіт, починають підігравати цьому насильнику, для дітей це дуже велика травма, зрада», – пояснила Лютікова.