Оксана Лікаркіна

"Потрібно працювати, щоб дитина починала переживати знову дитячі емоції"

В Україні 44% дітей мають ознаки потенційного ПТСР, йдеться у дослідженні «Індекс майбутнього». Результати оприлюднили у лютому цього року. Згідно з даними дослідження, діти зі сходу та півдня, де є найбільші ризики від війни, не відрізняються за рівнем ПТСР від дітей з інших регіонів.

Фахівці зазначають, що діти з прифронтових, окупованих і деокупованих територій часто затиснуті та залякані. У таких умовах діти не навчаються довіряти своїм відчуттям, у них зникає довіра до своїх переживань та емоцій. Наприклад, дитина чує вибух, але не реагує на нього і продовжує далі спати – так вона втрачає довіру до своїх інстинктів, сказано в дослідженні. 73% підлітків найбільше хвилює війна: думки про це спричиняють тривожність і страх за майбутнє. Водночас 86% молодих людей бачать своє майбутнє саме в Україні.

Проєкт Радіо Свобода «Новини Приазовʼя» вирішив дізнатися більш детально про те, як війна впливає на ментальне здоров’я дітей. В якому стані перебувають діти, які повертаються з депортації з Росії або виїжджають з окупованих територій? Куди діти можуть звернутися за допомогою і наскільки тривала реабілітація їм потрібна?

«Травма від розлуки з батьками»

Однією з проблем, з якими стикаються діти через війну – депортація. Після повернення в Україну з ними потрібно проводити багато роботи, щоб нормалізувати психологічний стан, повідомила голова правління Української мережі за права дитини Дар’я Касьянова.

Дарʼя Касьянова

За її словами, депортація чи незаконне переміщення – це часто не єдина складна обставина, яку пережили ці діти. У когось на очах загинули батьки. У когось був зруйнований дім. Ці діти можуть мати поранення, у деяких із них загинули друзі. Тому повернення – це лише невелика частина роботи, після якої починається ще більш важлива – з реабілітації й реінтеграції, зазначила голова правління Української мережі за права дитини.

Психологиня цієї організації Оксана Лікаркіна розповіла «Новинам Приазов’я», що у переважній більшості діти травмовані саме тим, що вони були насильно розлучені зі своїми батьками.

Оксана Лікаркіна

"Дівчинка весь час переймалася тим, як почувається мама, і не могла нормально ні спати, ні їсти", - Оксана Лікаркіна.

«Був у мене кейс із хлопчиком, якому на той момент, коли почалася війна, виповнилося 16 років. І хлопчик фактично бачив, як забирали батька, а потім дізнався про те, що його вбили. Зараз цей молодий чоловік проживає в Житомирі, фактично ще не має навіть прийняття того, що близької людини, яку він любив, знав, яка для нього дуже багато значила, вже немає. Був також кейс з дівчинкою, яку насильно розлучили з мамою. Вона теж була підлітком. Мати понад 80 днів була в окупації. Причому, жорстко перевіряли документи. Були постійні обстріли. Тобто дівчинка весь час переймалася тим, як почувається мама, і не могла нормально ні спати, ні їсти. Зв’язку не було навіть мобільного. Коли вже вона опинилась на підконтрольній Україні території, вона тривалий час не могла в принципі повірити в те, що вона дійсно вже разом з мамою, що в них все добре, що мама жива. Близько двох місяців у них був період взаємної адаптації», – розповіла психологиня.

За її словами, бувають випадки, коли дітей вивозять із окупованих територій разом із родинами. Потім у них можуть забрати українські документи та змусити взяти російські. Лікаркіна зауважила, що їх не питають, в яке саме місце будуть вивозити. Дітей змушують розмовляти виключно російською та переконують, що в РФ їм буде краще, ніж вдома, в Україні.

«Заморожуються в некомфортному стані»

Тривалість психологічної реабілітації після повернення з депортації зазвичай індивідуальна і залежить від глибини травми, яку зазнала дитина, каже фахівчиня.

Після повернення з депортації або окупації діти часто замикаються в собі, кажуть психологи. (На фото: гойдалка біля пошкодженої будівлі у Харкові внаслідок масштабного вторгнення Росії)

"Щоб дитина починала переживати знову дитячі емоції, позитивно сприймати світ", - Оксана Лікаркіна.

«Якщо дитина травмована і травма досить велика, наприклад, загибель батьків, відлучення від родини на тривалий час, перебування в інтернаті, тоді дитина потребує консультації лікаря-психіатра дитячого, іноді супроводу і, можливо, навіть лікування. І це може бути від пів року до року і до двох років. Залежно від того, як вона буде почуватися надалі. Але таких випадків небагато. В більшості – це корекційні заняття, які більше потрібні, відновлювальна робота. Щоб дитина починала переживати знову дитячі емоції, позитивно сприймати світ, навколишні середовища, бути більш відкритою до нового досвіду. Тому що, на жаль, майже всі діти, з якими я працюю, вони певним чином заморожуються в тому стані, коли їм було некомфортно. Їм не хочеться відкриватися, їм не хочеться налагоджувати якісь зв'язки з новими людьми. Тобто їм комфортніше бути всередині себе. І це є також певною проблемою», – пояснила вона.