Семененко Анна

Запорізька гімназія № 45 ЗМР, учениця 10 класу

Учитель, який надихнув - Перелигіна Вікторія Андріївна

"Війна. Моя історія"

Війна… Це слово несе з собою багато болю, страждань і втрат. Війна змінює життя, руйнує мрії і перетворює наше спокійне існування в хаос.

У 2014 році була розпочата Донецька війна. В той період часу я навіть не замислювалася, що це таке і що відчувають люди. Я народилася в мирний час, у сім'ї, сповненій любові та радості. Все своє шкільне життя я була впевнена, що це тільки початок, у мене все попереду, все тільки починається. Але в один момент все змінилося. Коли мені було 14 років, в Україну знову завітали непрошені гості. Конфлікт, який був віддаленою новиною, раптово став реальністю мого життя. 24 лютого… Цей день назавжди запам'ятався в історії мого існування та сильно перевернув моє життя.

Ранок, перший день війни. Коли я прокинулась, то не розуміла, що відбувається: батьки були в паніці і не знали, що буде далі. Я спитала “Що сталося?”, але у відповідь він них пролунало тільки одне слово - "Війна". Я не хотіла вірити в цю страшну реальність. Одразу почала писати сестрі, яка знаходилась в Херсоні. Спитавши у неї, чи все добре, я зразу почала писати повідомлення, яке хвилювало мене найбільше: "Ти їдеш додому?". Я чекала її тут, але через деякий час прийшла страшна відповідь, що вона не зможе виїхати з Херсону. В той момент у мене все перегорнулося всередині…

У перші дні, хоч у нас поки що було спокійно, я майже не спала і постійно читала новини. Через місяць я дізналася, що сестрі вдалося переїхати з Херсону в іншу область. Для мене це стало чудовою новиною. З кожним спокійним днем я була щаслива просто від тогог, що знову один день прожили тихо, але це тривало недовго. Одного дня над нашим маленьким селищем пролітав вертоліт та скинув “теплушку”. Це був перший день, коли ми сиділи в підвалі заради нашої безпеки. У мене почалася істерика, я не знала, що робити далі. Цей день дуже сильно змінив мій психологічний стан.

Війна стала більш кривавою, а життя - повним жаху та тривоги. Кожен день був для нас випробуванням. Ми жили в постійному страху за своє життя. За деякий час до нашого селища міського типу завітали рашисти… Було чути звуки, як по трасі їдуть танки та різна техніка. Вони почали вішати свої прапори, де тільки можна. Було дуже страшно вийти та сходити в магазин, щоб купити необхідні для нас продукти. Минуло декілька тижнів, почали літати ракети низько над домівками, та постійно стояв гул градів... Цей звук назавжди відкарбувався в моїй пам'яті.

Одного разу ми побачили у вікно, як на праву частину Херсонської області, почали обстрілювати фосфором. На це страшно було дивитися. Відкриваючи очі кожного ранку, я жила зі страхом, що цей день може бути моїм останнім. Вибухи бомб, стрілянина та військові дії постійно звучали у моїй пам'яті, нагадуючи про безперестанний хаос та страждання. Майже всі мої друзі покинули свої домівки заради своєї безпеки, оскільки становище в нашій місцевості погіршується з кожним днем, і жити тут стає надзвичайно небезпечно. Але ми майже постійно підтримуємо звʼязок, якщо, звичайно, є можливість. Ми завжди прагнули мирного завтрашнього дня, коли війна закінчиться і суцільний жах відступить.

Таким чином, хоча війна може бути жахливою та руйнівною, вона також надає нам можливість зрозуміти важливість миру та цінність життя. Моя історія війни навчила мене бути сильною, витривалою і вдячною за кожен день, коли я можу

прокидатися в безпеці і спокої. Вона вплинула на мене, змінила моє ставлення до життя та надала мені силу боротися, вірити у мир та злагоду. Мир - це безцінний подарунок, який протиставляється жахаючій реальності війни. Вже скоро увесь цей жах закінчиться, але цей біль в серцях українцях залишиться назавжди.