Я шахтар з Вугледара - міста, де зараз ведуться запеклі бої. Змушений був виїхати.
Коли почалася війна, ховався у ванній і слухав, як снаряди летять поряд зі мною. Вибухнуло так, що відбило всі двері, все повідчинялось. Я думав, що залетіло у мою квартиру. Це було перше влучання у моє місто. Я схопив документи і пішов у підвал.
У 2014 році я слухав, як стріляють за 30 кілометрів від мене, але моє місто це не зачепило.
Я залишався у Вугледарі ще три місяці. Ховався по підвалах від обстрілів. Червоний Хрест нам привозив безкоштовний хліб. Доводилося бігти за ним під обстрілами.
Уламок дверей мені прилетів у груди. Тричі мене оглушило вибуховою хвилею. Я не міг ходити, мене друзі водили до туалету. Але я вижив, все пережив.
Мене шокувало те, що за мою квартиру, яка згоріла, мені ще два місяці приходили квитанції за постачання газу. Житла у мене немає. Я втратив усе.
Мене вивіз Червоний Хрест під обстрілами у закритому автобусі, там навіть вікон не було. Вмикав ліхтарик на телефоні. Зі мною виїжджало багато людей.
Нині я на Дніпропетровщині. Мені порадили сюди виїхати знайомі. Живемо у школі, опалення немає, світло вимикають. Моя цивільна дружина вагітна. У нашій кімнаті 5-8 градусів тепла. Аналізи для дружини коштують великі гроші, яких у нас немає.
Роботи тут немає. Я підробляю: комусь дрова рубаю, комусь город копаю.
Нині я живу одним днем. Не знаю, що буде завтра.