Вранці я почула вибухи. По околицям міста почались прильоти. Я з родиною переїхала до будинку в інший бік міста. Їжу ми брали у знайомого. Ми сиділи у підвалі, де було сорок осіб. Декілька разів чоловіки ходили на ринок, звідти принесли три ящики яблук та картоплі, то було велике щастя. 

Мене лякала невідомість. Я сиділа в підвалі й не знала, скільки там пробуду. Прильоти були постійно. Три тижні минули, як один день. Я прокидалась вранці і просто сиділа до вечора. 

З міста я виїхала, коли почали рухатись колони. Ніякої інформації у нас не було. По місту лежали дроти, вбиті люди … просто жах. 

Зараз я живу у Львові. Дуже хочу повернутись додому. Хочу бачити країну, в якій поважають людей.