Нікулішин Володимир, група 18, Волочиський промислово-аграрний професійний ліцей

Вчитель, що надихнув на написання — Чорна Ірина Мирославівна

Конкурс есе «1000 днів війни. Мій шлях»

24 лютого 2022 року, розділило моє життя і життя моїх співвітчизників на до і після… В той четвер я прокинувся як нічого не бувало, але після дзвінка бабусі мене зупинили мої батьки і повідомили, що в Україні почалася війна.

В цей день, ми переживали з батьками один за одного і задавалися питанням, що буде далі? Вперше, за весь час в себе в місті я почув як лунає сирена, в цей день ми спускалися у сховище кілька разів. Пізніше ми обладнали приміщення в підвалі, щоб можна було сидіти чи навіть прилягти.

В лютому 2022 я був простим семикласником і в мене були прості дитячі мрії і надії, а саме поїхати з батьками у відпочинок на море, можливо поїхати кудись на екскурсію… Але, після повномасштабного вторгнення окупантів, я зрозумів, що з цим доведе ця зачекати.

Коли у наших батьків і у нас минув перший шок, та ми зрозуміли, що ця війна на довго, ми почали допомагати ЗСУ.

Ми разом з нашим 7-В класом, влаштовували ярмарки батьки готували в дома різну випічку, здобу і так далі, виходило не погано донатити. 

На цей час, я активно займався Українськими народними танцями і наш колектив «Фантазія» не одноразово проводив виступи на користь ЗСУ, також їздили кілька разів на всеукраїнські конкурси, які також перераховували виручені кошти на ЗСУ.

Мати працює простою швеєю, ну і їй звісно не до донатів, вона просто під час тривоги переживає за нас, своїх дітей мене і молодшого брата Тараса, який наразі навчається в першому класі, і дуже любить тривоги, так як уроків в цей час не має.

Батько працює в сфері обслуговування автомобілів, автомобілів військових обслуговує безкоштовно, так як сам служити не може за станом здоров’я.

Я думаю, що ми в Хмельницькій області не відчуваємо, таких серйозних подихів війни, напевне крім єдиного разу, коли над будинком пролетіло кілька ракет, і тоді, ми всі кинулись пройти ближче до укриття…

Взагалі, я думаю, що цих, майже три роки, повномасштабної війни згуртувало Українське суспільство набагато краще, ніж всі інші негаразди і перепетії, які випали на долю молодої держави.