Іван Малєєв | Кирилівка

"Три місяці в окупації і російський полон"

Від першого дня повномасштабного вторгнення РФ до України популярний курорт на Запоріжжі Кирилівка опинився у тилу російських військ, що рухалися з боку окупованого Крим. Втім, попри це місцевому селищному голові Івану Малєєву та його команді вдалося пропрацювати в окупації близько трьох місяців, забезпечуючи життєдіяльність населеного пункту. Сам же очільник населеного пункту двічі побував у російському полоні, ув'язненні, провівши в ньому сумарно майже місяць. Матеріал Радіо Свобода.

«На допиті мені чеченець таку фразу сказав, натякаючи, що буде, якщо Росія залишиться: «Кирилівка буде курортом? Ніколи не буде. Чечня пройшла дві війни. І у нас до війни теж було таке курортне селище, як у вас. Теж ловили червону рибу, чорну ікру їли і все-все-все. А що сьогодні? Сьогодні це село», – згадує розмову з російськими військовими в ув'язненні голова популярного до повномасштабного вторгнення РФ до України курортного селища Кирилівка Іван Малєєв.

Він очолює населений пункт із 2010 року. До того тривалий час працював у муніципальних органах курорту, в тому числі обіймав посаду заступника селищного голови.

Три місяці в окупації і російський полон

Іван Малєєв

Зустрічаємось з ним на другий день після Нового року, у хабі його громади в Запоріжжі – питаю про мрію на найближчий час. Зізнається:

«Дуже хочеться повернутись, але я розумію, що там буде дуже важко. Я розумію, що суспільство розколоте. Я ж не суддя, я не прокурор. Є люди, які сьогодні пішли на російський бік. Як себе з ними вести, я не знаю. Якщо ти просто пішов працювати, щоб вижити і годувати сім’ю – це одне, а коли ти пішов і з червоними прапорами ходиш, закликаєш – ось як із цими людьми жити? Скажу, не дуже багато у нас пішло на співпрацю, порівняно з іншими територіями. Чому так? Ми до останнього залишалися з ними. Люди нам вірили. Ми змогли три місяці протриматися».

Практично від першого дня повномасштабного вторгнення РФ Кирилівка була на окупованій військами РФ території. Вже під вечір 24 лютого ті вийшли до Мелітополя на Запоріжжі. Таким чином, курортне селище, яким керував Іван Малєєв, опинилось в тилу російських військ.

Майже одразу в населеному пункті зіткнулися з викликами, пов’язаними із життєзабезпеченням місцевого населення. Через бойові дії на Запоріжжі було перебито дроти електропостачання, і, відповідно, Кирилівка опинилася без електрики, а тому і питної води. Подавати останню стали за допомогою генераторів.

Ще один виклик – це забезпечення населення продуктами харчування, зокрема хлібом.

«Хлібзавод стояв. Доставки не було. Тобто мало того, що не було світла, не було хліба. Приходилось шукати рішення. На щастя, у нас на території всі школи, заклади освіти мали харчування, тому у нас були запаси продуктів, запаси муки. Повари наші вийшли – почали пекти хліб. У нас є два магазини мелітопольського коопторгу. Також у них є міні-пекарні – вони пекли. Звернувся по допомогу до нас Якимівський хлібзавод (розташований біля селища Якимівка, яке до реформи з укрупнення районів в 2021 році було центром району, до якого входила Кирилівка – ред.). У них була проблема з сіллю та дріжджами», – зазначає Іван Малєєв.

І додає: «У нас дельфінарій, на щастя, є. У них були запаси солі. Півтонни солі, дріжджі зібрали, відвезли – запустили хлібзавод. Кожного дня мій заступник їздив у Якимівку. Купували за готівку хліб, привозили, розвозили по магазинах, оскільки доставки не було. Така була ситуація, що люди стояли в чергах. Навіть на 3-й, 5-й день війни у людей деяких вже нервова система не витримувала, сварилися, кричали один на одного. Доводилось йти і заспокоювати їх, казати, що це негоже - через буханку хлібу один одного… Були і такі випадки, але вони поодинокі. Основна маса людей до цього ставилась з порозумінням».

Також, щоб налагодити забезпечення продуктами харчування громади, каже Іван Малєєв, місцева влада домовилась за постачання до магазинів круп з місцевими фермерами, які мали власні крупорушки.

Громада взяла на себе і забезпечення паливом "Швидкої допомоги": та підпорядковувалась обласному центру і в умовах окупації не могла отримати відповідне. Ще одне питання, яке довелося вирішувати через повномасштабне вторгнення РФ – це охорона громадського поряду, адже з Кирилівки, що опинилася в тилу російських військ, вийшли прикордонники і поліція.

«Цілодобово у нас було чергування по території всієї селищної ради. Це і старостинські округи, і Кирилівка в цілому. Були розбиті сектори. За кожен сектор були відповідальні. Десь 60-70 людей ми залучили. Хлопці з повагою до цього поставилися. Робили, щоб мародерства не було і всього іншого. Люди чергували цілодобово. Ми розуміли, хто на території, хто заїжджає, хто виїжджає», – ділиться голова Кирилівки.

Евакуація

На початку березня 2022 року почалася евакуація населення з частини Запорізької області, що опинилася під окупацією військ РФ, до обласного центру, що контролюється владою України Попри те, що сама Кирилівка розташована з боку від основних евакуаційних маршрутів, з населеного пункту було тричі організовано автобусну колону до Запоріжжя.

Первинно свої дії, згадує Іван Малєєв, координували з міською і районною владою Мелітополя – евакуаційна колона з Кирилівки долучилась до такої у Мелітополі.

Під час евакуації

«Ми постійно були в контакті з мелітопольською владою, хоч там їх залишилось і небагато. Федоров Іван (мер Мелітополя – ред.) залишався, потім його закрили. Прийма Сергій (голова Мелітопольської районної ради – ред.). Ось з ними спілкувались. Коли вони готували свої евакуації, автобуси, то природньо, що ми підлаштувались під них, щоб коли їхали, то всі разом. Далі ми вже самі вивозили, ні з ким ми не домовлялись. Виходили автобуси, другий-третій рази. Знаю, що їх і у Василівці тримали (у Василівці Запорізької області діяв з березня 2022 року по лютий 2023 року евакуаційний коридор з ТОТ – ред.), але все одно вони їх пропускали», – розповідає Іван Малєєв.

І додає: «Сюди вивозили людей; звідси везли нам гуманітарні вантажі. В Запоріжжі нам навантажували, і там, в Кирилівці, ми роздавали. Працював наш ЦНАП. Дівчата видавали пенсіонерам, малозабезпеченим, всім, хто потребував. Такі експедиції ми тричі відправляли. Коли були вільні місця, то людей із сусідніх громад брали, бо людей дуже багато просилося, особливо з сусідньої громади, Якимівської. Багато людей виїжджало машинами. Вони ставали також у групу, в колону. Виїжджали усі разом. Десь 200 людей тільки автобусами вивезли. А плюс машинами і всім іншим виїздили».

У пункті видачі гуманітарної допомоги розгонутому у ЦНАПі Кирилівки

Біженці

У середині квітня 2022 року першим евакуаційним колонам з цивільним населенням вдалося вибратися з Маріуполя, що перебував у оточенні російських військ. Основні маршрути на підконтрольну владі України територію для біженців звідти пролягали територією Запорізької області.

Центром прийому вимушених переселенців з Маріуполя стало обласне місто, Запоріжжя. Приймали і розміщували маріупольців у себе і в інших населених пунктах регіону, в тому числі окупованих військами РФ Мелітополі та Бердянську.

Готувалися прийняти за потреби переселенців і в Кирилівці, ділиться Іван Малєєв. Попри те, що курортне селище перебувало з боку від усіх евакуаційних маршрутів, до нього також доїхала невеличка група переселенців – родина ромів з Маріуполя.

«Приїхало 3 чи 4 машини. Було осіб 15. З Маріуполя вирвались. Дитина, жінка і чоловік були поранені. Ми їх розселили в Лиманському. Вони, правда, були недовго. Днів 4-5. Як тільки зайшла колона російської техніки на Кирилівку, що їхала на Бирючий Острів туди, де президентські дачі, то як побачили це, то зібрали свої речі і поїхали. Вони дуже боялись, тому що, коли виїжджали з Маріуполя, вони розповідали, що навіть не дали їхніх родичів трупи забрати, щоб похоронити – стріляли їм вслід. Вони тікали з дітьми. Машини були переповнені, забиті повністю, усім, чим можна, пожитками. Дуже було важко побачити це. Вони плакали, розповідали, як вони вирвалися з Маріуполя».

Кирилівка від першого дня повномасштабного вторгнення опинилася в тилу російських військ, що рухалися з боку Криму. Втім, до самого курортного селища ті вперше прибули лише через кілька тижнів, 25 березня 2022 року.

«Першим заїхав «Патріот-уаз», два чоловіки. Нам повідомили чергові. Ми встигли з селищної ради всіх людей забрати, залишилися із заступником удвох. Дивимось у вікно – вони під’їхали. Махають нам, мовляв йдіть сюди. Вони нам руки простягають. Ми руки назад забрали. Кажемо: «Ми вас тут не чекали. Чого ви приїхали?» Побалакали з ними не дуже гарно. Їм це не сподобалося. Вони нас ще порозпитували, сказали: «Все нормально. Ми вам тут мир привезли» і все таке інше. Відїхали вони, і буквально через 5 хвилин заїжджає колона», – каже про своє перше спілкування з російськими військовими Іван Малєєв.

Це була Росгвардія, пригадує селищний голова Кирилівки. Російські військові оточили центральну площу селища, де розташована місцева рада.

«Виходить, я так розумію, старший – феесбешник. «Хто старший?». Кажу: «Я». «Пішли», – вказує він. Ми були якраз на вулиці. Зайшли в кабінет. Він недовго зі мною церемонячись: «Я так розумію, ти з нами працювати не будеш». «Звичайно, не буду». «Ну все, ми тебе не затримуємо – можеш бути вільним». Після цього викликали мого заступника. Теж саме з ним перебалакали. Потім почали ламати двері. Намагались навіть обладнання вкрасти. Прапор у нас висів на флагштоці. І ще один ми попросили хлопців поставити у нас на самому верхньому місці на селищній раді – на громовідводі. Коли вони перший раз приїхали, з флагштоку забрали прапор. Я намагався у них його забрати. Вони мені не віддали – кинули його в машину. А інший прапор так і висів довго – до 17 квітня, коли мене перший раз забрали».

Селищна рада Кирилівки до повномасштабного вторгнення РФ до України

Ув'язнення

17 квітня 2022 року до курортного селища заїхала колона російської техніки, яка оточила Кирилівку по периметру.

«Розгорнулись в лінію від одного до другого лиману. Повністю перекрили полосою всі поля. Потім почали ходити. Одразу почали з Азовського (одне з сіл, що входить до селищної громади з центром у Кирилівці – ред.). Ходили, шукали браконьєрів сітки, мовляв, у них був рейд проти браконьєрства. Підняли дрони, БТРи, все. Мінометний вогонь відкрили. Почали стріляти з мінометів у лиман. Люди, зрозуміло, по хатах поховались всі».

Згодом, пригадує Іван Малєєв, йому зателефонував місцевий фермер і повідомив, що російські військові оточили центр Кирилівки і розпитували місцевих за голову населеного пункту. Відповідно, посадовець вирішив їхати до селищної ради.

«Вибігає бурят з оточення: «Ти кто такой? Куда єдеш?». «Та я тут працюю». «Фамилия?» «Малєєв». «О, а мы тебя ищем. Пошли». І він мене провів до селищної ради. Вона закрита була. А вони зайшли через частину, де поліція була – виламали двері. Підіймаюсь на другий поверх, а там, я так розумію, феесбешник стоїть і солдати. Прапор вони зірвали наш, ламають його. «Ти кто такой?». Я говорю: «Селищний голова, Кирилівський мер». «О, проукраінскій ілі пророссійскій?». Кажу: «Звичайно, проукраїнський». «Всьо, значіт поєдіш с нами».

Перший раз в ув'язненні російських військових Іван Малєєв перебував 5 діб. За його словами, його тримали у приміщенні російської військової комендатури у Мелітополі. До нього також доставляли людей, які порушували комендантську годину. Первинно у приміщенні тримали як чоловіків, так і жінок.

«За п’ять діб один раз прийшли два хлопці. Я так розумію, феесбешники. Влаштували допит. Години дві ми з ними спілкувались. Так, вийшло, що не вони, а я їм розповідав, як ми жили добре, як бюджет формували… Вони не розуміють взагалі нашого устрою місцевої влади. Вони кажуть: «У вас район… Ви керівник району…». Я ж не районний, а селищний голова. У нас все по-іншому, тому вони слухали», – згадує Малєєв.

І продовжує розповідь: «Наприкінці питають: «Какіє будут предложенія, пожеланія? Что ви хотіте?». А нас тримали в кабінетах: не облаштовано нічого, спали на столах. Після 20:00 всіх, хто порушує комендантську годину – туди. В основному, це всі п’яненькі. 10-15 осіб вночі набиваються в коробочку, і бувало таке, що приводили і дівчат туди. Вибачаюсь, в туалет не випускали – відро стояло. Дівчата вночі плачуть: хочуть в туалет, їх не випускають. Я кажу, якщо можна, то дівчат окремо тримайте, а хлопців окремо. Після цього перестали дівчат приводити туди».

Іван Малєєв вважає, що його затримання не було випадковістю – його тримали в ув'язненні, щоб залякати і схилити до співпраці. Перед тим, як його відпустили з ув'язнення, з ним спілкувався Андрій Сігута, який до масштабного вторгнення РФ до України був заступником голови Мелітопольської районної ради, а після 24 лютого перейшов на бік російських окупаційних сил.

«Прийшов Сігута, псевдоголова адміністрації Мелітопольської, який у них там теж зараз працює. Зрадник. І він: «Чєго ти не хочєшь с намі работать? Давай. У тєбя терріторія хорошая. Ти на хорошем счєту». Я їм категорично відмовив. Мене попередили про нього ще з самого початку. Подзвонила людина, каже: «Сігута тобі не дзвонив?». Кажу: «Ні, не дзвонив». «Як буде дзвонити – знай, що він зрадник». І потім виявилось, це правда. Він був поставлений головою районної військової адміністрації міста Мелітополь. Він пару разів намагався провести наради. Викликав мене – я туди не їздив принципово. Я на нього не реагував, тому, мабуть, перший раз вони мене і закрили, а потім ніби як він мене випустив».

Вдруге з Сігутою Івану Малєєву довелося поспілкуватися вже після звільнення з ув'язнення – колаборант спеціально приїхав до Кирилівки.

«Випустили у суботу, а у вівторок вони приїхали до мене. Зайшли неочікувано. Машини були без «зеток», тому наші хлопці їх прогледіли. Ми якраз нараду проводили, у мене дві людини було в кабінеті. Сігута заходить з начальником поліції чи міліції, як воно у них там називається. «Кто будэт со мной работать?». Я кажу: «Я ще не думав». «Давайтє кандидатуру кто, что…». Мовляв, я маю дати кандидатуру, хто буде з ними працювати, оскілки я з ними працювати відмовляюсь. А потім вони отримали повідомлення, що в Якимівці підірвали міст, і вони бігом-бігом поїхали від нас».

Нове ув'язнення

Вдруге Іван Малєєв потрапив до ув'язнення його окупантами наприкінці травня. Тоді разом з ним російські військові затримали ще двох представників місцевого самоврядування. До цього військові РФ також намагались заарештувати старосту одного з сіл, що входить до Кирилівської селищної громади.

«9 травня. Повиходили люди. Небагато. Поклали вінки, квіти – ми на це не заперечували, хай кладуть. Але в Атманаї (одне з 7 сіл, що входить до селищної громади – ред.), наприклад, вийшли з «георгіївськими стрічками», і староста пішов їм робити зауваження. «Ми ж всі разом. Чого ви?». «Нєт, йди отсюда». Вже почали і старосту посилати. 10-го мені дзвонять з комендатури. Впізнаю голос того, що зі мною там спілкувався. Каже: «Ви Іван Малєєв?». «Так». «У вас на терріторіі бардак». Я говорю: «В якому значенні». «У вас школи нє работают, садікі нє работают, флагі вєздє вєсят. Кто у вас такой Сажнєв?». Говорю: «Староста наш». «Он вєдьот сєбя нєправільно. Ви єго преєдупрєдіте, а то в слєдующій раз і єго, і вас закроєм. Большє ви нє вийдєтє».

Поспілкувавшись зі старостою, Іван Малєєв вирішив, що той не виходитиме на роботу. Згодом йому вдалося виїхати на підконтрольну Україні територію.

«Я Сажневу дзвоню: «Що трапилося?». Каже, ось така і така ситуація була 9-го. Я йому кажу: «Зрозуміло. Ховайся. На роботу не виходь». А він з Якимівки до Атманаю їздив на маршрутці. І вони кожен день в неї заходили, питали «Сажнєв єсть?»

На той час, за словами Івана Малєєва, в сусідньому селищі Якимівка вже близька місяця діяла призначена російськими військовими окупаційна адміністрація. Отож, посадовець разом з колегами розуміли, що найближчим часом така може з’явитися і в їхньому рідному селищі.

«Ми як-то наївно думали, що прийдуть, повісять прапори, то ми підемо з адмінбудівлі, підемо до комунгоспу, будемо займатися гуманітаркою, як займались раніше. Думали, що так буде. Але насправді виявилось по-іншому. Ми знали, що у вівторок, 24 травня, приїдуть нас міняти. Інформація як-то просочилась. О 6-й ранку дзвонить мені Олексій, черговий по селищу. Каже, так і так, 7 «зеток» заїхало в Азовське (одне із сіл, що входить до селищної громади – ред.). Я бігом до душу, помитися і бігти на роботу. Не встиг. Виявилось, що вони у мене вже під домом – виламують двері. Зайшли. Обшук. Десь півтори години вони обшукували все».

Разом з Іваном Малєєвим російські військові затримала одного з його заступників і керівницю відділу культури селищної ради. Вони були в ув'язненні, відповідно, 27 днів і два тижні, а сам селищний голова Кирилівки – 25 днів. Ще одній заступниці Івана Малєєва вдалося уникнути ув'язнення – її встигли попередити місцеві мешканці.

«За весь час перебування я не бачив людей. Ніякого контакту. Це одиночна камера. Жодних умов. Їжу, правда, давали, але світу білого я не бачив. Надлишкова сирість – побілка прямо на очах сиплеться. На другий день був допит. Він був такий чисто умовний. Я не бачив, хто проводив. Зрозумів, що військові. «Обличчям до стіни. Хворієш-не хворієш? Що потрібно?» та інше. Кажу, що хоча б прибрати, бо камери в антисанітарному стані – унітази через верх течуть у коридор, тхне, пилу ось такий шар… Кажу: «Дайте хоч щось. Я тут все одно нічого не роблю – хоч поприбираю». Нічого не дали. І десь на 11 добу прийшли з допитом. Перед цим, авжеж, полікували, а потім почали допитувати. Це було один раз. І потім на 25 добу випустили».

Сьогодення Кирилівки

«Вони дуже впевнені. Вони впевнені, що вони приїхали нас рятувати. Кажу: «Рятувати нас не треба, ми живемо краще вас. Ви дивіться, у нас школи відремонтовані, садики, лікарні. У нас у школах діти харчуються. По Кирилівці я можу сказати – точно безкоштовно. Що ви можете запропонувати? Ви можете нам запропонувати дешевше електроенергію, дешевше газ? Ще щось?» Я розумію, що ціни такі ж самі», – пригадує, що найбільш вразило співрозмовників під час спілкування з російськими військовими на допитах, Іван Малєєв.

У хабі Кирилівської громади у Запоріжжі

За його підрахунками, напередодні повномасштабного вторгнення РФ керовану ним Кирилівку щоліта в середньому відвідувало 1,5-2 мільйони відпочивальників. У курортній зоні селищної громади було понад 500 баз відпочинку, не рахуючи приватних готелів. Географія відвідувачів курорту охоплювала всю Україну.

«Для кожної кишені в Кирилівці можна було знайти відпочинок. Від найдорожчого до найдешевшого. У нас кожна людина, яка мала можливість, тримала кімнати для відпочивальників, тобто з цього заробляли. За рахунок цього жили. Сьогодні цей заробіток зник. Його нема. Багато кирилівців забудували свої городи, під відпочивальників зробили номери і з цього заробляли непогані кошти. А сьогодні ці городи не повернеш. Якщо ми картоплю і все інше купляли, то сьогодні люди, які там перебувають, мають вирощувати самі все. Тобто повертаємось назад у минуле».