Я знаходилась у рідному місті Харкові з неповнолітньою дитиною. Ранок 24 лютого був шоковим. Бо я проснулась о 4 ранку від вибухів, які чула дуже гучно. Труднощі зразу були з укриттям, де ховатись? Я евакуювалась з дитиною. Проблема була, де зупинитися. З гуманітаркою допомогали. Люди прихистили з житлом потім. Але були деякі моменти з гуманітарною допомогою, бо не давали без бумажної довідки. Хоча у мене була вже цифрова довідка в дії.

Всі опинились хто де. Нас прихистили люди, надали велику допомогу з їжею, це було дуже потрібно.  В період війни змінила спеціальність. Мені досі не хочеться мати щось, що нагадає мені про період війни. Напевно поки що. Але мені не хотілось навіть робити фото своєї евакуації, бо це було неприємно дивитись на велику кількість людей та дітей у вагонах, діти, які спали на полу. Мені хочеться мати більш позитивні спогади про цей період,  принаймі зараз.  Це шоковий стан мабуть, котрий досі в нас є. Предмети маю тільки ті, що забрала з собою з дому у рюкзаку, які нагадують про спокійне життя та мир.